«Життю як просто життю, як продовженню мінливого існування шляхетна людина й так не надавала ваги, воно було для неї бажане лише як джерело тривалого; але тільки це тривале обіцяє їй подальше самостійне тривання її нації; така людина має бути готова навіть померти, щоб порятувати націю, щоб нація жила і вона сама прожила в ній те єдине життя, яке їй хотілося б прожити» (Йоган Фіхте).
Перенесемось у часи національно-визвольних змагань перших десятиліть ХХ століття. Україна завдяки розпаду двох імперій (Австро-Угорської та Російської) стояла на порозі здобуття Незалежності. Однак, як пише історія, недолугі політики в обличчі лицеміра Володимира Винниченка, безхребетного Михайла Грушевського та інших державних діячів, довели країну до захоплення більшовиками. Послідовно від цього пішли масові репресії та геноцид українців організовані Москвою. Вина ж лежить не тільки на тодішніх українських політиках, але і зрусифікованої і москвофільської «інтелігенції». Теж саме ми спостерігаємо і тепер у вигляді так званих артистів, що на заробітках у Москві та постійно свердлять «какая разніЦа на каком язікє»…
Чи не єдиним на той час прибічником самостійності був перший ідеолог та фактично фундатор українського націоналізму Микола Міхновський. Він у падінні російської монархії та більшовицької революції бачив можливість здобуття Української Самостійної Соборної Держави. Однак його заклик зустрів жорсткий опір подекуди навіть від близьких товаришів. Соціалісти та демократи в один голос поливали брудом, виявляли своє презирство до закликів створення самостійної держави. Обурення його закликом горланила і тодішня інтелігенція. Таким чином проявляючи свою душевну убогість і страх перед господарями.
Лише в українських офіцерах та одиницях тодішніх інтелігентів, Міхновський знаходить підтримку та береться за створення української армії, пише законодавчі проекти. Переляк від таких дій у Винниченка та Петлюри був такий, що Міхновського під конвоєм відправили на румунський фронт, частину ж офіцерів ув’язнили у сумнозвісному Лук’янівському СІЗО (чи не нагадує вам теперішню боротьби влади проти добровольців?)
Проте Міхновського було не зупинити. Пропагуючи націоналізм, він наводить приклад інших народів.
«Націоналізм – всесвітня сила», – гукає він своєю статтею до нації. Його праця «Самостійна Україна» пробуджує, та не багатьох. Це пізніше вона стане першим каменем у будівництві українського націоналізму.
Більшість суспільства його не чує. Знаходиться в омані, сліпоті, віддаючи віру тим, хто скоро поведе їх у трагічний кінець. За це тодішні українські «вожді» і українська нація заплатить велику ціну (масові розстріли офіцерів, солдатів, інтелігенції, голодомори).
«Націоналізм, цей загальноєвропейський рух, що визволив десятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі національні культури і літератури – цей рух світла і волі українська інтелігенція, подурена і запаморочена усякими московськими теоріями, вважала нічого не вартою дурницею на радість москалям і на свою і народу погибель», – пише Міхновський.
Здається, історія мала би повчати українців. Але нашій нації притаманно забувати недавно почуте й таке болюче. Притаманно бути занадто толерантними і платити за це власною кров’я та слізьми ближніх. Хапати надії та віру на Заході чи на Сході. Шукати гетьманів у чужинцях, самопроголошувати кожного десятого отаманом, а пророків бачити в замаскованих «героях» (Семен Семенченко, Надія Савченко). Шукати істини в тих, хто, крадькома переховуючись у овечій шкурі, з дикою навіженістю горлає про «печерний» націоналізм, хитро відпрацьовуючи свої рублі чи то гранди із сусідніх держав…
Досі не бачить нація нарізного каменю перед ногами. Не йде за тими, хто віддає все за нашу державу і націю.
Історія переплітається в часовому просторі. Тепер, коли ми знову боремося за свою Незалежність, ідентичність, право мати свою державу, нам потрібно врешті врахувати помилки та належно оцінити справжніх державників, узявши їх вчення на озброєння та практику. Будувати свою, Самостійну Україну.
31 березня 2018 року виповнилося 145 років із дня народження українського політичного, громадського та військового діяча Миколи Міхновського. Прислухаємось у цей темний час до його слова. Вшануймо того, хто поклав долю за свободу і честь своєї нації.
«Уникаючи національного шовінізму пануючих націй, треба плекати здоровий націоналізм поневолених народів, бо він є джерелом творчості, і тільки в тому заховуються зародки народної свободи і ясної будучності» (Микола Міхновський).
