Одна з них — наявність дивних ілюзій щодо Москви у значної частини українського суспільства та політикуму.
Незважаючи на довгий, трагічний і повчальний історичний досвід взаємин із Росією, напередодні 2014 року з українській свідомості досі не вивітрилася згубна концепція «братнього народу». Панування російської мови, російських медіа та російської ідентичності в Україні вважалося як саме собою зрозуміле явище, - пише Вголос.
Присутність у вищих ешелонах влади політиків, котрі були неприхованими носіями проекту нового поневолення України Росією, також сприймалося як щось звичайне і буденне. Тому не дивно, що Україна довгий час після здобуття незалежності зберігала атрибути колоніально залежної від колишньої метрополії країни.
Російська агресія й окупація частини українських територій мали б протверезити українську масову свідомість. Але вже зараз можна констатувати, що симптоми хронічної залежності від Москви нікуди не зникли. Звідси такий високий відсоток тих, хто досі вважає події на Сході громадянською війною чи не може визначитися, що відбувається на Донбасі і в Криму. Для кого російський народ є дружнім і братнім. Хто думає, що у всьому винен особисто Путін, а решта росіян хороші і пухнасті. І хто вірить, що зі зміною влади у Кремлі (а вона колись-таки має відбутися), відносини з Російською Федерацією налагодяться самі собою.
“За винятком націоналістів, значна частина українських політиків все ще плекає дитячі сподівання на зміну курсу Москви“
Як відомо, влада є віддзеркаленням суспільства. Закономірно, що інфантильні настрої щодо Росії поширені не лише серед звичайних громадян, а й серед політиків. Навіть тих, яких умовно відносять до проєвропейського табору. За винятком націоналістів, значна частина українських політиків все ще плекає дитячі сподівання на зміну курсу Москви після гіпотетичної зміни влади. Мовляв, Путін не вічний. Отже, все колись буде добре і стосунки відновиться. З Кремлем потім можна про все договоритися. Насправді такі твердження хибні в своїй основі і загрожують існуванню незалежної України. Але схожі погляди довгий час були поширені в українському суспільстві. Що, власне, і не дозволило українській нації збудувати власну державу в минулому.
Сто років тому УНР мала хороші шанси відродити українську державність. Завадили зробити це низка факторів, але основний — хворобливі сподівання на демократичну нову Росію, яка поставне після падіння імперії. Замість того, щоб користатися історичним моментом і не зволікаючи будувати свою державу, армію й органи влади, українські політики їздили до Петербурга і смиренно чекали на милість від Тимчасового уряду. Дорогоцінний час спливав. Російський «демократичний» уряд не мав жодного бажання визнавати не лише Українську державу, а й будь-яку автономію України у складі Росії. Але українські політики були вперті та сліпі. Вони фатально зациклилися на стереотипах про можливість налагодити гарні стосунки з постімператорською Росією. І програли. А через їхню політичну короткозорість довелося розплачуватися усій Україні. І ця розплата триває й досі.
Все, що потрібно було робити 1917 року, будувати власну державу. І не їздити на аудієнції та перемовини з російським урядом, а вести перемовини з тими, хто хотів визволитися з-під московського ярма. Остаточний розпад Росії й утворення на її території незалежних країн став би найкращою запорукою миру. На жаль, такі думки в тодішніх діячів УНР вважалися гріховними та неприпустимими. А, як відомо, свідомість визначає буття. Деформована політична свідомість керівництва УНР привела до її краху. Історія не вибачає таких дитячих помилок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конституційний суд фактично дозволив розкрадати бюджет, - Кошулинський
Тому коли зараз лунають думки про порозуміння з Росією, треба позбутися неадекватного мислення і холоднокровно збагнути, що таке Росія. Росія — це остання колоніальна імперія у світі. У небуття пішли Британська, Французька, Іспанська, Португальська, Нідерландська й інші колоніальні імперії. Росія збереглася. Неважливо, яка її назва. Чи це Російська імперія, чи СРСР, чи Російська Федерація. Суть та сама. А імперія, як відомо, не здатна на рівноправні стосунки з іншими народами. Вона живе за рахунок панування над іншими, висування територіальних претензій, експансії та поневолення. Які б зміни у політичній верхівці імперії не відбулися, її політика змін не зазнає. Вона ніколи не визнаватиме права народів на самовизначення і просуватиме ідею «русского міра». Тому не варто тішити себе ілюзіями, що нова російська влада поверне Україні Крим і Донбас і відмовиться від спроб знищити українську незалежність. Навіть найбільш «демократичні» російські політики у душі завжди залишатимуться імперіалістами.
Поки буде існувати Росія у формі імперії, доти буде існувати потенційна загроза для існування України. Ситуація може змінитися лише у зв’язку з розпадом Російської Федерації й утворенням на її території кількох незалежних держав. Тоді, теоретично, можливо мати схожі на рівноправні і навіть дружні стосунки зі східними сусідами. Все інше — інфантильні мрії, які не дозволяють об’єктивно оцінювати дійсність і приводять до хибних висновків про майбутнє.
