25 липня 1687 року Івана Мазепу було обрано гетьманом України. Він був не лише державником, котрий прагнув незалежності України від Московської держави, але й тонкою ліричною душею.
Мабуть, багато хто чув пісню «Ой, горе тій чайці, чайці небозі, що вивела чаєнят при битій дорозі», а вона була не лише його улюбленою піснею, але й авторство приписують саме гетьманові.
«Моя сердечно коханая, Мотря»
А ще у житті Мазепи було пізнє кохання – Мотря Кочубей. Їй було 16 років, а йому - 65.
«Моя сердечно кохана Мотрононько! Поклон мій віддаю Вашій милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій милості гостинця книжечку і обручик діамантовий, прошу теє вдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, нім, дасть Бог, з ліпшим привітаю, а за тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі членики тільця твого біленького, моя любенько коханая», - ось такі листи писав їй гетьман.
Як годиться попросив руки у її батьків, та Кочубей не був головою родини, а всім у домі заправляла його дружна Любов Федорівна. Вона й чути не хотіла про одруження доньки з гетьманом. Однієї ночі Мотря втекла до Мазепи. Кочубеїха, тільки-но дізналася про втечу Мотрі, відразу ж змусила свого чоловіка вдарити в домашній церкві на ѓвалт. Серед ночі над Батурином полинув тривожний дзвін і прокинулася вся українська столиця. Позбігалися люди, й Кочубеїха розповіла їм про свою біду - як уночі Мазепа викрав її дочку. Він мусив відправити Мотрю додому, якби прийняв її не як дружину, то б від нього відвернулися б не тільки Кочубеї, а й уся козацька старшина, церква і народ.
«Моя сердечно коханая, наймилішая, найлюб’язніша Мотрононько! Вперед смерті на себе сподівався, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла. Спомни на останок люб’язну нашу бесіду, коли ти бувала в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я —хоч любиш, хоч не любиш мене — до смерті тебе, згідно слова свого, любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чинити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш. Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають». Це був його останній лист написаний Мотрі.
На зустріч вона так і не прийшла, а потім була Полтавська битва і крах усіх політичних задумів. А Мотря Кочубей, вийшла заміж за Івана Чуйкевича (за іншими даними Семена Чуйкевича), побувала у московському полоні і завершила життя у монастирі.
Крах Батурина та сподівань гетьмана
Якось напивши Меншиков заявив Івану Мазепі, що цар серйозно збирається прибрати Україну до своїх рук, а старшину знищити. Та і все на це вказувало. Петро будував імперію і жодних автономій, прав та вольностей в цій імперії не повинен був мати жоден народ. Українці не мали бути винятком. Петро знав, що українці - бунтарі, знав про всі козацькі повстання. Навіщо йому була потрібна вільна чи напіввільна і значно освіченіша Україна?
«Один живе із погани,
Кличе: "сюди, Атамани!
Йдемо матір рятувати,
Не дамо їм погибати".
Другий ляхам за гріш служить,
По Вкраїні і той тужить...
Третій Москві тож голдує
І їй вірно услугує...»
Ось цей вірш Мазепи найкраще демонструє те в якій ситуації він був.
Жорстокість, з якою було вчинено розправу над захисниками та мешканцями Батурина, вразила тогочасну Європу – про події в Батурині згадується в багатьох газетах того часу.
29 жовтня 1708 року Мазепа вирушив з Батурина на зустріч військам Карла ХІІ. Він остаточно прийняв рішення перейти на бік шведського короля. У Батурині залишилась залога. Місто було міцно укріпленим. І це відразу відчуло російське військо, яке під командуванням Олександра Меншикова підійшло до Батурина швидше за Мазепу з Карлом. Вміло організований спротив деморалізував Меншикова, який майже втратив надію взяти місто і зібрався відступати. І якщо зброєю Батурин було не взяти, то від зради місто не міг захистити ніхто.
Наказний прилуцький полковник Ніс таємно вночі надіслав свою довірену людину до Меньшикова і ця людина показала один із підземних ходів. Через нього російські війська зайшли на територію фортеці. На одного її захисника припала по три ворога. Довго втриматися Батурин не міг…
Щоб про взяття Батурина дізналося побільше людей, Меншиков наказав поприв'язувати частину козаків до дощок та пустити річкою Сейм. Кільком сотням захисників вдалося врятуватися, а чимало потрапило в полон – і їх або забрали у рабство в Московщину, або ж стратили. Когось четвертували, інші, в муках, вмирали на палях. Тих, хто уникнув смерті від шаблі, списа чи гарматного ядра, знищив вогонь і дим. Меншиков знищив близько 14 тисяч захисників та мешканців міста, включно з жінками та дітьми, яких також не жаліли.
На Батурин Мазепа покладав великі надії – тут були запаси продовольства, війська, які були йому вірні. Налякані Батурином та вивішеними відтятими головами вбитих, жителі інших міст Гетьманщини практично не мали вибору – і щоб подібне не сталося з ними – ставали лояльними до російського царя.
Після переходу Мазепи на бік шведського короля на нього наклали анафему. І це зробили, не дивлячись на те, що він профінансував будівництво 26 соборів та дзвіниць, за його кошт були реставровані Троїцька надбрамна церква у Києво-Печерській лаврі, Софійський та Михайлівський собори. Осипані милостями українські священики підтримали Петра І. Але він не врахував одного – прагнення влади. Союз з Петром обіцяв українським священикам духовну владу над територією, набагато більшою за Україну – над Росією. В то час місцеблюстителем патріаршого престолу у Москві був галичанин Стефан Яворський. На бік Москви перейшли Дмитро Туптало та Феофан Прокопович. А анафему на Мазепу наклав особисто митрополит Київський і Галицький Йоасаф Кроковський.
Втікаючи після поразки від переслідування московської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдовському князівстві, що належало Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований у Галаці (нині Румунія). Через два роки османські мародери зруйнували могилу. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Богун – єдиний полковник, який не склав присяги московському цареві
