image
27 Травня 2021 | 17:43

Матеріалізація символічного насильства

Страх втратити владу – потужний мотиватор. Історія знає багато прикладів того, як жага влади або допомагала людям зійти до вершини харчового ланцюжка, або зводила прямісінько в могилу.

Те, з якою завзятістю самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко мстить людям, які насмілилися кинути виклик його владі, слугує ще одним нагадуванням того на що здатні люди заради збереження влади і що загрожує тим, хто програв у битві з ними.

Для України приклад Білорусі дуже цінний, як би цинічно це не звучало.

Можна сказати, що нинішня Білорусь – це паралельний світ, за яким ми можемо спостерігати без необхідності проникати туди через будь які портали.

Це приблизно те, що би чекало Україну якби Революція гідності програла: репресії, згортання роботи ЗМІ, переслідування учасників протестів, абсурдні судові вироки, ізоляція від цивілізованого світу та фактична втрата незалежності й остаточне підпорядкування московській метрополії.

Банальна помста народу, який наважився кинути виклик обмеженому диктатору зі збоченими цінностями, який залежить від Москви і не може (та й не хоче) перерізати пуповину, через яку живиться нафтовими і газовими грішми "нахабної бензоколонки".

Цілковита втрата шансу на цивілізований розвиток. Хоча б його спробу.

Білоруси стали жертвами цілком матеріалізованого насильства, кінцевою метою якого є влада.

Україні в цьому плані дуже пощастило. Події 2013-2014 років дали нам шанс на побудову державності, хоча весь цей процес відбувається через піт, кров і сльози… іноді крізь сміх.

На початку каденції президента Володимира Зеленського його поведінку іноді порівнювали з рольовою моделлю Лукашенка. Всерйоз чи жартома, порівняння не надто благородне. Як і показники громадської думки, яка до протестів у Білорусі цілком всерйоз називала Лукашенка в числі найбільш популярних закордонних політиків. Очевидно, що більшість людей, які називали його серед своїх фаворитів, були не дуже добре ознайомлені з шляхом диктатора до абсолютної влади, щедро скроплений кров’ю.

Зеленський прийшов до влади через блискуче реалізований електоральний бліц-криг завдяки шаленому обсягу соціального капіталу. Хай і сумнівної якості.

Василь Голобородько перетворився на потужний образ, який наділив Зеленського символічною владою (сила примушувати маси вірити у щось, впливати на світобачення людей). Наприклад, примусити повірити в те, що війна закінчиться, якщо подивитися Путіну в очі.

Концепція символічної влади описана в працях французького соціолога П’єра Бурдьє .

Отримавши високий рівень довіри, на певних етапах Зеленський міг використовувати символічне насильство. Нав'язування своєї істини, яка не може піддаватися критиці.

Завдяки символічному насильству влада конвертує довіру до себе в підпорядкування суспільства своїй власній волі. Для цього йому не потрібні були шеренги тренованих розганяти протестувальників "беркутівців", заточені на те, щоб "закривати" активістів слідчі, прокурори й судді та військові винищувачі, які б перехоплювали іноземні літаки щоб заарештувати опозиційного активіста. На певних етапах.

Але з часом перед українським президентом постає питання як йому здійснювати свою владу і впливати на суспільство, частина якого відверто вороже до нього налаштована, коли його символічна влада тане. І як він збирається проводити свій хрестовий похід проти олігархів, який ця частина суспільства вважає фікцією?

Чи справді планує руйнувати систему феодального олігархату, який як певна модель суспільного устрою досі не розгубив деякі елементи своєї гнучкості й живучості ще з часів Арістотеля?

Чи нас чекає банальний перерозподіл ресурсів у межах існуючого харчового ланцюжка, що іноді відбувається в часи кризи, коли новий ресурс практично не створюється і хижакам доводиться боротися за те, що є вже між собою?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вибачень не приймаю!

Час покаже, а також ймовірно дасть відповідь на питання на скільки президент Зеленський, втрачаючи символічну владу і намагаючись освоїти інструменти влади адміністративної, буде готовий матеріалізувати насильство, застосовувати цілком фізичну силу проти тих, хто спить і бачить себе в його кріслі. Або тих, кого на Банковій у таких сновидіннях підозрюють ("привіт" мерові столиці, який дуже давно бачить такі сни).

Не уникнув Зеленський і порівнянь з раннім Путіним. Можливо таке порівняння лестить йому більше, ніж співставлення із вічним президентом, який править цілою країною наче п’яний голова колгоспу.

Російський диктатор теж боровся з олігархами на певному етапі своєї політичної кар’єри. При чому боровся настільки самовіддано, що деякі опозиційні до Кремля місцеві політики, часто нев’їзні до РФ, із ностальгією згадують часи, коли в Росії олігархи контролювали ЗМІ. Останні принаймні розповідали про корупцію та вплив опонентів своїх власників.

Після "перемоги" Путіна над олігархами, вийшло так, що олігархічний капітал опинився в руках лояльних до режиму, а стрибок цін на нафту перетворив владний клан Путіна і його самого на найбагатших людей світу. А олігархічні ЗМІ вже не розповідають про корупцію у владі й вплив конкуруючих між собою олігархів. І не тому, що корупції вже нема. Це звісно не може слугувати виправданням існуючого стану справ у нашій країні.

Зеленський звісно не Путін. Путін знищує ворогів, а Зеленський часто імітує боротьбу з ними.

Поки що складно сказати чи наважиться український президент оголосити справжню війну українському суспільству під загрозою втратити владу. Зате простіше означити варіанти подальшого шляху для України.

Країна феодальної олігархії або перетвориться на бананову республіку із населенням доведеним до межі існування та непотрібну цивілізованому світові. Або все таки повернеться на шлях цивілізованого розвитку із болісною побудовою сталих владних інститутів.

Яким шляхом ми далі підемо буде частково залежати від того чи наважиться Зеленський перейти від символічного насильства Голобородька до насильства цілком матеріального. Мова йде не обов’язково про кров, а про використання державного примусу в межах Конституції. Й для цього не потрібно ніяких спеціальних законів про олігархів, але просто виконання існуючими інституціями їх прямих функцій.

Також питання в тому, який буде вектор спрямування цього насильства. Феодальна олігархія чи українське суспільство.  

Олександр Солонько - політичний аналітик

Джерело: Українська правда.

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити