image
6 Червня 2019 | 16:07

Мирослав Дочинець про книги, Андрія Ворона і неповторність людей

5 червня до Володимира-Волинського завітав письменник, журналіст, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Мирослав Дочинець. Зустріч з ним відбулася у центральній районній бібліотеці.  

Книги Мирослава Дочинця, а він написав їх близько двадцяти, читають не лише в Україні. До прикладу знаменитий польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі планує зняти за книгою «Світован» повнометражний фільм та повторити успіх знаменитого «Знахаря». Японці із захопленням перекладають на свою мову «Синій щоденник» та кажуть, що ця книга перегукується із їхньою Дзен-філософією.

Журналістка «ВолиньUA» записала найцікавіше з розмови з Мирославом Дочинцем.

Я кожен день ходжу по святій землі

Модно їздити в Єгипет, Туреччину, Ізраїль, а я кожен день ходжу по святій землі. Тут, у нас. Вона, направду, свята земля. Тут треба шукати Бога, а не на чужих теренах.

Як можна розповідати про книжку, живопис, симфонію, балет. Це як хтось сказав станцювати архітектуру. Книга – це не букви. Книга – це не рядки. Книга – це продукт духу і єдина річ у світі, яка нам дає те, що не дає нічого у цьому світі. Ні гроші, ні влада, ні секс, ні фізкультура. Книга дає нам внутрішню свободу, вчить, як спілкуватися зі світом, Богом та собою.

Всі книжки діляться на три категорії. Перша - коли читаєш і не віриш тому, що читаєш, друга – коли читаєш і віриш в те, що читаєш, і третя – коли читаєш і довіряєш. Я до цього прийшов досить пізно. Мої книги – це продукт моїх 45-ти років писання, але до істини, до розуміння що таке харизма слова я прийшов пізно. В церкві я почув одну фразу з Апостола: «Все приходить до нас несподівано і навіть вчасно. Все чого ти чекаєш, чого шукаєш, що ти заслуговуєш – воно приходить до нас». Мені зблиснула якась іскра. Я тоді зрозумів, що таке слово. Воно повинне мати харизму. Слову треба довіряти, не множити слова, не пускати їх у світ, не бавитися ними, а воно має нести дві речі – розраду і поклик. Те, що найбільше потрібно нам, українцям, зараз. Розрадити нас у тому, що є. Що нас нашими ж руками затягують у політичні пастки і вертають тупцювати на місці, підкидають синтетичні речі.

Без України немає «рускава міра», немає імперії

Росіяни створили собі президента для того, щоб створити ще один удар по нашій владі, державі, українськості. Ще одне намагання посіяти розбрат, смуту, розмагнічення України. Їм не це потрібно. Вони не будуть танками завойовувати Україну – це дуже дорого, невигідно і це світ не дасть. Вони це роблять іншими способами і нас ніколи не залишать у спокої. Не треба тішити себе ілюзіями. Чому не залишать? Бо без України немає «рускава міра», немає імперії. Нація російська цього хоче – відновити імперію та тримати у страху світ. Це гени орди. Це не є щось страшне і погане, але у нас гени інші. Ми – інші. Ми – люди творення, церков, космосу, інженерії, вирощування, а вони – завойовники. Мазепа це знав. Це був світлий чоловік, європеєць. Він нас відривав, було важко, як він комбінував, щоб шведів до нас приліпити. І не вдалося по тій причині, що завадили свої. Уявляєте собі, якби Мазепі вдалося це зробити де б нині була Україна. Саме в ті роки створювалася Америка. Вони вибрали демократію і стали країною - символом свободи, а ми приєдналися до орди і постійно були на задвірках.

Многії літа. Благії літа

Це взагалі не книжка. Це сконцентрована, цілісна, зважена, струнка, перевірена досвідом унікальної, дивовижної людини система. Система активного, творчого, радісного довгожительства.

Андрій Ворон був дивовижним. Зараз його називають карпатським Сократом, новим Сковородою. Це був геній!

Доля мене звела з ним дуже давно. Це сталося випадково. Все у світі випадкове. Випадок – це псевдонім Бога, коли він не хоче ставити автограф.

Я був молодим журналістом, у 80-ті роки працював у молодіжній газеті «Закарпатська обласна газета». Горбачов оголосив перебудову, кинув гасла і це мене зачепило. Подумав, все - час писати правду. Написав великий нарис про одну людину, яка інвалідом повернулася з афганської війни. Він починає міняти гірське селище, починає об’єднувати молодь, яка виходить масово з комсомолу. Мало того вони почали впливати на сільську раду, створили гуртки в будинку культури, кооперативи, відновили церкву. Я про це написав як є. І от, збираюся на роботу і телефонний дзвінок: «Тебе тут чекають з обкома партії, тебе хочуть забрати і повезти туди, а там другий секретар обкому хоче власноручно розірвати тебе. Краще тобі взагалі з області поїхати».

Похнюплений вертаюся додому і зустрічається мені молодий чоловік про якого я колись писав і каже, тобі треба кудись дітися, а мій родич, брат моєї баби, відправляється в гори на ціле літо, збирати зілля для ліків для високопоставлених пацієнтів з усього Союзу. В нього зимою помер помічник і йому хтось потрібен в поміч.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Волині Володимир Яворівський розповів про дві фатальні помилки Єльцина та чому Катерина Ющенко не віталася з ним

Я в перші дні біля цього чоловіка, зрозумів, що світ інший, людина інша, природа інша, Бог інший. Все, що мене навчили в університеті, комсомолі, партії все перевернулося з ніг на голову. Він мав на всі події свій погляд. Такий пронизливий, свіжий і загадковий. У мене був товстий синій зошит і я все за ним записував. Він дивися, сміявся та казав, що я мордую папір, а потім люди будуть мордуватися читаючи це.

Більшість людей – не хворі, а ті, що справді хворі просто втратили частинку свої цілості

Раз у тиждень у нього збиралися люди. Сиділи під деревами, а він сідав на шкуру із білого вола і підкликав людей до себе. Він ніколи не питав, що болить, які симптоми, а казав, ти маєш поміняти воду, ти маєш відмовитися від певної їжі, ти маєш поміняти роботу, бо у тебе на роботі гаряче, ти мусиш навести відносини зі своєю матір’ю… Інших людей він просто викликав, благословляв і нічого їм не говорив. Я запитав чому він цим людям нічого не каже. Він пояснив, що не можна розбудити того, хто не спить і не можна вилікувати того, хто не хворий. Вони попридумували собі жалість, тішать себе хворобою, викликають цікавість до себе. Більшість людей – не хворі, а ті, що справді хворі – вони теж не хворі, вони просто втратили частинку свої цілості. А він просто помагав вернути втрачену частинку цілості людині.

Андрія Ворона називали світованом, бо це давнє карпатське слово. Це людина, яка перейшла світ, яка постійно в дорозі до себе.

Усі люди – неповторні

Начальники кажуть, що немає незамінних людей. Незамінних, може, й немає, але неповторні всі. Якщо Бог кожному дав окремий голос, обличчя, відбитки пальців, то ми справді у цьому світі унікальні. Таким ти й маєш себе приймати, цінувати та бути щасливим у цьому світі. Дуже гарно колись сказав Сковорода: «Знаходиш себе – знаходиш Бога. Знаходиш Бога – знаходиш себе». Немає ближчої, надійнішої істоти для нас як ми самі для себе. Це треба зрозуміти та прийняти. Ми приходимо одинокими і такими ж відходимо.

Ярослава Вознюк

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити