У них дуже схожі світло-сірі променисті очі. При зустрічі син ніжно обіймає матусю, хоча й намагається це робити по-чоловічому стримано.
Про це пишуть на сторінці 14-ї ОМБР у Фейсбуці.
Вікторія мріяла служити в армії 15 років, але вдалося здійснити це бажання лише чотири роки тому.
«Для мене важливо відчувати себе частиною чогось великого та важливого в Україні та в усьому світі. Звісно, нелегко, але рух вперед завжди додає сил», – каже військовослужбовиця.
Своїм прикладом вона не раз в житті навчала сина важливих речей. Щоб з дитинства хлопець полюбив книги, вони читали по черзі. Мама – п’ять сторінок і дві – син. Ніколи не підвищувала голос на сина, а навпаки, ласкавим словом намагалася виховувати.
«Був випадок, коли однокласники сина завели мову про те, як кого вдома називають під час сварки. Хлопці розказують, а мій Максим мовчить. Питають у нього, а він каже: «Мене не сварять, мене люблять!» Це дуже важливо, особливо в наш час: відчувати дитину, її настрій, бажання та прагнення. І просто підтримувати», – додає жінка.
Через пів року після того, як Вікторія пішла служити в Князівську бригаду, Максим теж став до її лав. Каже, що дуже хотів, аби служба була такою, де все чітко й зрозуміло.
В районі ведення бойових дій мамі й сину нечасто доводиться зустрічатися, попри те, що служать в одній бригаді. Але короткі зустрічі потужно заряджають їх обох і додають сил боротися далі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинська бригада приступила до виконання бойових завдань на новому напрямку
