На берегах Шацьких озер було виявлено два предмети з зображенням крилатого вовка. А саме: бронзові щиток перстня-печатки і великий ґудзик, які датуються давньоруським часом (ХІІ-ХІV століттями). Крилаті вовки (симаргли) відомі в міфології Близького Сходу.
Про це повідомляє сайт «Волинь».
Нещодавно на берегах Шацьких озер було виявлено два предмети з зображенням крилатого вовка. А саме: бронзові щиток перстня-печатки і великий ґудзик, які датуються давньоруським часом (ХІІ-ХІV століттями). Крилатий вовк відомий в міфології Близького Сходу, де їх називали симарглами. Найімовірніше, саме звідти наші предки запозичили образ цієї істоти.
Зважаючи, що мова йде про ранньохристиянську епоху, символіка на предметах, які використовували вельможі чи воїни, мала відображати силу, жорстокість, хижість. Тому в пантеоні божеств ще з язичницьких часів лишився актуальним образ кривавого хижака – вовка. Численні міфи про вовків та їхню силу стали елементами культур у всьому світі.
Різні народи приписували сіроманцям надзвичайні властивості, то йшлося про вовка-велетня, то про хижака з крилами. Відображалось це все і в оздоблені ювелірних виробів, як-от на предметах знайдених в поозер’ї.
Щиток перстня-печатки з вовком з обернутою назад головою знайдений на Шацькому городищі, на березі озера Люцимир. Датувати прикрасу можна XII-XIII століттями. Товщина щитка 2 мм, діаметр 20 мм, виготовлений він з бронзи.
Вовк має довгий зі стилізованим закінченням хвіст і найголовніше явно виражені крила. На звороті ледве помітні залишки кільця. Тобто, навірогідніше, це був перстень-печатка. Доказом цьому є також те, що зображення є заглибленим і залишає відбиток на м’яких матеріалах.
На березі озера Пулемецьке, в околиці села Залісся, на території давнього поселення знайдено гудзик з литим зображенням вовка. На звороті вушко для пришивання до одягу. За попередніми оцінками датується XIII-XIV століттями. Товщина 1,5 мм, діаметр 25 мм, виготовлений з бронзи. По краю гудзика є обвід з візерунком у вигляді кіл. В центрі постать вовка з обернутою назад головою. Стилістика зображення не дає можливості чітко трактувати деякі компоненти тіла вовка. Зокрема, важко сказати, у центральній частині тулуба є закручений хвіст чи стилізоване крило. Зображення симаргла часто мають відкриту пащу з виставленим язиком. У випадку вовка на ґудзику ми також бачимо відкриту пащу з язиком, що може бути непрямим свідченням, що на гудзику таки симаргл.
На березі озера Пулемецьке, в околиці села Залісся, на території давнього поселення знайдено гудзик з литим зображенням вовка. На звороті вушко для пришивання до одягу.
Вовк з крилами, Симаргл – божество поширене і в словянській міфології. Привезене на давньоруські землі скоріш за все з півдня, тобто з земель Візантійської імперії. Крилаті вовки відомі і у азійських племен ще з часів скіфів.
Прототипом може бути ще персидський Симуг. Відомо, що це божество було у пантеоні князя Володимира. Симаргл входив до числа семи (або восьми) божеств, ідоли яких були встановлені в Києві.
За деякими джерелами, симаргл є охоронцем райського Дерева Життя, його коренів, які живлять незліченну і безконечну кількість зародків і бруньок усього живого на землі. Симаргл — духовний посередник між верховними богами неба і духами землі. Небесний доглядач сходів, має здатність перевтілюватися в крилату «собаку–птицю».
Отакі от унікальні знахідки знайдено на Шаччині.