Мешканки села Облапи пересварились з односельцями, які приторговують самогоном, бо ті споюють їхніх чоловіків. Жінки вже били вікна в місцевих наливайках і подумують про самосуд.
Журналіст ТСН Руслан Тарасов разом із місцевими активістками пройшовся рейдом сільськими наливайками, йдеться у спецпроєкті «На межі».
На заспокійливих просторах волинського села Облапи насправді давно немає спокою. Чи не в кожній хаті тут одна й та сама біда.
Біда Марії Цікун – чоловік, який любить добряче хильнути і завестись з півоберта. Жінка розповідає, що живе, як у пеклі.
Місцева жителька Ніна розповідає, що теж живе в пеклі. Її «проблема» в тому, що чоловік міняє на самогон все, що погано лежить.
«Алкоголіки виносять з дому голубці, м’ясо, сало. Пару голубців заніс – і вже пляшка є», – каже Ніна.
Доведені до краю жінки пішли війною на сусідів-самогонників. У цей день місцевий актив сходиться до «штабу боротьби з самогонниками» – на подвір’я Ніни. Кажуть, що усі засоби вже вичерпали: й виховні бесіди проводили, й вікна били. Але торгаші знов «пустились берега».
«Ну, що ми ж не живемо, ми ж просто мучимося. Ми мучимося, бо точка на точці. Руйнуються сім’ї, спиваються чоловіки», – каже Марія Цікун.
Ловити торгашів вирішують «на живця». Ніна садить на велосипед свого чоловіка і відправляє на точку до самогонниці Маргоші, якій раніше вже били вікна. Та Маргоша наливати відмовляється. Бо Ніна її не поважає і пише заяви до поліції.
«Вибачай, поважаю тебе, але тобі не дам. Бо твої «повії» – мала і стара – писали на мене. Підписували Ніна і Оля. Твої принцеси мене образили», – каже продавчиня самогонки.
Вже скоро самогонниця шкодуватиме, що не втримала міцне слівце. Між жінками починається сварка.
«Я с**а?! Я с**а?!»
«Ти – с**а! Скільки сімей руйнуєш!»
Чоловік Ніни під шумок тікає з порожньою пляшкою. Жінки ж благають самогонницю схаменутись.
Та за мить повстанки змушені йти й у всі інші наливайки. Бо поки сварились з Маргошею, чоловік Ніни «затарився» на іншій точці. Вона прямує розбиратись. На галас збігаються всі сусіди. Жінки знову сваряться через продаж самогону.
Дорогою від точки до точки журналісти зустріли місцевих чоловіків. Дачник Микола не вірить, що жінки поборють в селі п’янство.
«Точка зору, моя точка зору: було і буде», – каже Микола.
А от Василь вже понад два роки у зав’язці. Як туман в голові розвіявся – побачив масштаб біди. Відтоді жінок у їхній боротьбі з самогонщиками підтримує.
«Я запоями пив – по три, по чотири дні підряд. Мені нічого не треба було: ні хозяйства, нічого. Брати п’ють по-чорному. Треба боротися, хлопці, треба. Бо вже робиться таке. І дільничний був замішаний. Він «дань» брав».
Тим часом рейд наближається до чергової наливайки. Тут торгує теща поважної людини – сільського старости. Тому формат розборок без крику. Чоловік на подвір’ї переконує: самогонниці вдома нема, поїхала до лікарні.
«Дев’яносто вже років, і вона торгує», – кажуть жінки.
Здалеку жінки помічають, що Віра ремонтує дах. Припускають, що на гроші з продажу самогонки. До хати підходять вже добряче накручені.
«Я горілки не продаю!»
«Чесно?»
«Чесно».
«А чого ж сюди йдуть люди, як ото до музею?!»
Після самогонного рейду на подвір’ї Ніни накривають на стіл. На ньому й пляшка, яку роздобув і не встиг випити чоловік. Усім цікаво, що ж буде далі. Селом поповзли чутки, що самогонники збираються мститись.
«Дільничний сказав: ми вам нічим не поможемо. Як ми тоді ходили – нам погрожували, що і спалять серед ночі», – кажуть жінки.
Боротись з продажем самогонки насправді мали би поліцейські. Але, у Дубівській громаді, до якої входять аж десять сіл, полісменів поки нема зовсім. А з найближчого міста – Ковеля – їздять неохоче.
Голова Дубівської ОТГ Роман Троцюк на всяк випадок передає списки самогонників до обласної поліції. Сам же ходити по хатах й розмовляти з людьми не бажає.
«Не правильно, якщо я буду ходити по хатах. Це сусіди, односельці. Коли я іду, посадова особа, то мене можна притягнути до відповідальності. Та й не в кожну хату можна зайти, згідно закону», – каже Роман Троцюк.
Наступного дня Олена ділиться першими результатами рейду. Здається, він спрацював.
«Вже моєму чоловіку ніхто не продає, як хоче, то посередників шукає», – каже Олена.
А от Ніні, як головній організаторці, покупці самогонки з відчаю взялись погрожувати.
«Каже, що «я тебе вбив би». В ср*ку поцілуй. Ну, а що я його маю боятися, бо немає, де похмелитися? Може, на день на два прикриється», – каже Ніна Супрунюк.
Попри успіх рейду, активістки й не сподіваються на те, що самогон повністю зникне з життя села.
«Сусіди у селі розсварились через те, що і повністю викорінити неможливо, бо самогонний апарат є майже у кожного в хаті, і женуть люди для особистих потреб», – каже спеціальний кореспондент Руслан Тарасов.
Чоловік Марії, який днем раніше кидався на журналістів з черевиками, протверезів і взявся пояснювати – самогонка у селі буде завжди. Бо це, в якомусь сенсі, – «тверда валюта».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі на Волині вщент згоріла автівка
