Зв'язкова УПА з Волині через десятиліття встановила хрест на місці поховання бійця-повстанця. Могила знаходиться у лісі неподалік рекреаційного пункту «Соснячок», що біля дороги Любешів-Велика Глуша, між Деревком і Биховом.
Про це пишеть у газеті "Нове життя".
Уперше березовий хрест на цьому місці з’явився кілька десятків років тому. А встановила його уродженка села Бихів Валентина Андрусик, зв’язкова УПА, котра за свої переконання пережила десять років заслання. Щоправда, здійснила цю хорошу справу жінка вже після того, як Україна стала незалежною, а вояків ОУН-УПА перестали вважати ворогами народу. До того ж просто не могла цього зробити, так як через її зв’язок із націоналістами потерпала не лише сама Валентина Мануїлівна, а й рідні.
І все ж, попри небезпеку, молода бихівчанка у буремні сорокові минулого століття мала тверді політичні переконання – вона була прихильницею ідей Української Повстанської Армії. Більше того, стала навіть її зв’язковою та мала позивний Козачка. У книзі Миколи Терещука «Деревок із діда-прадіда» йдеться, що світогляд молодої бихівчанки сформували батько і Семен П’ятигорик.
«Тато Козачки в період польсько-української війни служив у східній Галичині, сам цікавився історією України. Галичани сформували з нього переконаного самостійника, і це передалося Валі», – йдеться у книзі.
За зв’язок із ОУН її засудили до десяти років заслання, які відбувала у Сибіру. До цього часу сестри пригадують, як забрали їхню Валю якраз на престольне свято у Бихові – Воздвиження Чесного Хреста. «Приїхали та наказали їй познімати пацьори й стрічки всі. Отак і вивели з хати та відправили у Сибір», – ніколи не забудуть тих подій рідні.
Десятиліття пробула зв’язкова УПА на чужині. Там працювала електриком, а жила в одному бараці із російською співачкою Лідією Руслановою. Немічна матір, котра після того, як чоловік пропав безвісти на фронтових дорогах, сама виростила шістьох доньок, вирушила в далеку дорогу, аби провідати свою кровинку.
Коли ж та повернулася додому, попри випробування, не зреклася власних поглядів. На Тернопільщині, у Кременці, де наша землячка звила сімейне гніздечко, мала чоловіка, дітей, продовжувала бути активною учасницею оунівського руху. При цьому не забувала й колишніх своїх побратимів. Наприклад, як сказано у книзі «Деревок із діда-прадіда», декілька разів відновлювала зруйновану комуністами могилу оунівця з Галичини Ореста. Його, убитого партизанами під селом Пнівне, Валентина Андрусик поховала на кладовищі с. Бихів. А ще поставила березовий хрест в орієнтовному місці загибелі упівця Івана Якимчука з Деревка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Волиньобленерго» зробило нестерпними умови життя сімей, які проживають у відомчому житлі
Тітка пам’ятала, де його закатували у лісі. Там тепер неподалік є рекреаційний пункт. Тож поставила хрест і щоразу, коли приїжджала у Бихів, доглядала те місце. А в двотисячному році ми з чоловіком поставили там новий дубовий хрест, насипали невеличкий курган, аби було видно, що то місце вшанування полеглого. Тоді якраз була присутня й тітка Валя. То вона дуже плакала й водночас раділа, що буде збережена пам’ять про ті події», – розповідає племінниця Валентини Мануїлівни Руслана Турко.
Хрест стоїть донині. Час від часу рідні Валентини Андрусик пов’язують на нього стрічку, бо ж так заповіла тітка. А декілька років тому лісівники обох лісництв, що діють на Любешівщині, із представниками місцевої влади посадили біля могили оунівця з Деревка Івана Якимчука калину. Адже знаходиться вона у кварталі 29, виділі 19 Деревківського лісництва ДП «Любешівське ЛМГ».
На превеликий жаль, п’ять років тому відійшла у засвіти і сама Валентина Андрусик. Вона до останнього свого подиху залишалася ревною націоналісткою та продовжувала свято берегти пам’ять про минувшину. «Попри всі випробування, тортури, тавро ворога народу, тітка не зреклася власних переконань. І вона – яскравий приклад тих патріотів, для кого любити Україну – це не просто одягнути вишиванку і поспівати Гімн. А довести свої почуття справжніми вчинками», – переконана племінниця нашої неординарної землячки Руслана Турко із Бихова.
