image
 |  11 26 Лютого 2023 | 14:54

Присвятила 50 років педіатрії: волинянка відзначила 90-літній ювілей

У суботу, 25 лютого виповнилося 90 років ветерану медицини Ковельщини – Лідії Володимирівні Вітрик. Понад 50 років свого життя вона присвятила професії лікаря-педіатра.

Про це пише ВСН.

Упродовж 10 років жінка працювала на посаді завідувача дитячої поліклініки. Про це повідомили на сторінці Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання у фейсбуці.

«Порядна, щира та доброзичлива – саме такою знають її колеги. Ці якості залишаються у її характері й донині. В її особі працівники медичного закладу завжди мали хорошого порадника, мудрого наставника з багатим життєвим досвідом, яким вона щедро ділилася, надихаючи усіх своєю неймовірною працездатністю. Лідія Володимирівна завжди знаходила підхід та лагідні слова до маленьких пацієнтів, які давно вже стали дорослими та з вдячністю згадують свого лікаря. З нагоди ювілею зичимо Вам міцного здоров’я та активного довголіття, сімейного затишку та благополуччя», - пише колектив Ковельського МТМО.

Як пише газета Вісті Ковельщини, Лідія закінчила Казанський державний інститут (медичний факультет). За рекомендацією бухгалтера жінка приїхала у Ковель. Тут проблем з працевлаштуванням не було, адже лікарів не вистачало.

Лідія Володимирівна пригадує: «На той час відділом охорони здоров'я був Володимир Олексійович Ястремський, який приймав мене на роботу лише з умовою, що буду викладати в медучилищі. Я дуже хвилювалась. Зі сльозами на очах пішла до директора (на той час посаду обіймав Володимир Савелійович Гуменний), який з радістю мене прийняв. Знаходилось тоді медичне училище на території теперішньої поліклініки, що по вул. Незалежності. Там було дуже затишно і красиво. Перші рази я заходила в аудиторію з великим страхом, адже студенти були мені майже ровесники».

Серед учнів Лідії Володимирівни – покійні Володимир Ісюк, Євгеній Рудь, Андрій Сарапін.

От так і розпочалася медична кар'єра Лідії Вітрик в педіатрії на Ковельщині. Як прийшла 1 серпня 1956 року, так і працювала 46 літ на одному й тому ж місці (навіть уточнює, посміхаючись: «46 років 7 місяців і 6 днів»).

Перші роки – це непрості повоєнні часи, хоча дуже цікаві. «Для мене особливо цінні, адже теорію я викладала і відразу практикувала. За це щиро вдячна Володимиру Ястремському. І коли мені присвоїли першу кваліфікаційну категорію, я вже нічого не боялась, бо свою професійну школу пройшла і в теорії, і на практиці. До того ж, ще навчаючись в інституті, ми з подругами вже працювали в лікарні: після ІІ курсу – санітарками, після ІІІ – медсестрами».

У 1977 році Лідія Володимирівна стала завідувачкою дитячої поліклініки. На цій посаді працювала близько 10 років. До того керівником була Галина Абрамівна Брайловська.

«Вона раділа, коли я вступила на цей пост, а я – плакала. Це дуже велика відповідальність, адже коли я була дільничним лікарем, то відповідала лише за себе і за людей на своїй дільниці. Тепер ця відповідальність лише помножилась. Коли прийшла, на цілий Ковель було всього дві дільниці, а коли я залишала посаду, то їх стало аж 15.

У роботі мені все подобалось. І сприяла цьому дружна атмосфера в колективі. Єдиним «каменем спотикання» завжди були лікарняні. Це питання постійно тримали на жорсткому контролі. Тож тут я була вимоглива, адже мусила за це відповідати перед вищим керівництвом».

Молода, відповідальна, розумна Лідія Володимирівна заслужила авторитет серед колег. Її думка завжди була важлива, тож неодноразово і вночі викликали на консультації.

Що ж до особистого життя, то історія кохання пані Лідії, на жаль, сумна. Чоловік Микола трагічно загинув. Разом вони прожили всього 2 роки.

Познайомилась пара на пляжі біля річки. Чоловік працював у вагонному депо і заочно навчався в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. В той момент аварії віз мотоциклом на пошту роботи для заліку. У долі – свої плани…

Так і залишились Лідія Володимирівна одна з маленьким сином. З теплом і вдячністю пригадує батьків чоловіка, адже це були дуже добрі й працьовиті люди.

Вдруге заміж так і не вийшла, адже любила свого Миколу й відчувала відповідальність перед сином та хворою мамою. Ось такою безмежною любов'ю до своїх близьких і живе наша героїня.

Нині ж сину Дмитру – 60 років. Його дружини не стало 6 років тому. Тож тепер вони – один одному підтримка, опора і розрада в цьому світі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СБУ виявила 4 випадки фотозйомки військової техніки: волинян просять цього не робити

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити