image
1 Грудня 2019 | 15:57

Про волинського політв`язня і дисидента написали книгу

Нещодавно виповнилося 100 років з дня народження Дмитра Полікарповича Іващенка – лідера дисидентського руху 60-х років на Волині, політв’язня, відомого педагога і науковця.

Як пише "Вісник&Ko", життя Дмитра Іващенка – надзвичайно драматичне: він пережив голодомор, з перших днів війни був на фронті, у Німеччині зустрів і закохався у волинянку Марійку. І саме через неї він приїхав вчителювати на Волинь. На той момент Марійка, яка була зв’язковою УПА, уже загинула.

Про все це йдеться у книзі «Долю обирав сам», яку написав заслужений журналіст України Михайло Юхта. Вона вже підготовлена до друку.

"Написав книгу з однією метою – щоб ім’я Дмитра Іващенка ніколи не кануло у небуття. Нехай його більше знають і пам’ятають, особливо наступні покоління. Мені доводилось чимало спілкуватися з Дмитром Полікарповичем. Йому було важко розповідати про те, як під час голодомору вимирало рідне село Шишаки. Згадував, як весною 1933-го біг зі школи, і раптом побачив, що з жита виглядають чиїсь ноги. Підійшов, але та людина уже була мертвою. Спочатку хлопчикові було страшно, він одразу тікав. А потім звик. От тільки ночами йому ще довго ввижалася жінка, яку він бачив на стежці, коли йшов навпростець у житньому полі. Ще зовсім молода, з дитям на руках. Воно було уже мертвим. А жінка рукою поворухнула і ледве чутно промовила: «Синку, може, хліба кусочок… Може, хоч крихту…»

А Дмитрик сам був голодний і нічого не мав… Та згадав, що у них на подвір’ї стояла на возі діжка з брагою. Побіг додому, зачерпнув великий кухоль тієї рідини і полетів у житнє поле, аж серце з грудей вискакувало. Та даремно. Жінка вже була мертва. Лежала, притиснувши дитину до себе. А очі так і лишилися відкритими…

Пізніше ще довго уві сні Дмитрик бачив її очі. Згадував, як трупи валялися під тинами, на вигоні, а то й просто на дорозі. Їх загортали у рядна, тягли у село, клали по кілька у ями і засипали землею. Або у школі, де навчався, бачив, як на уроках голодні діти куняли: «Сиділо двадцять дев’ять скелетиків, обтягнутих шкірою, байдужих до всього, крім слова «хліб». Від голоду діти пухли у всіх на очах. Бувало, раптом хтось починав пухнути, роздуватися, як обдимок, і тихо виповзав (ходити не міг) за двері на вулицю. І вже ніколи до класу не повертався», – розповідає автор книги.

Таких вражаючих моментів з життя у книзі – сотні. Бо вона написана про людину з великої букви. Незважаючи на страшні випробування, які випали на долю Дмитра Полікарповича, він на життєвих дорогах не розгубив головного – людяності та любові.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 90-й пішов: У Волинській спілці політв'язнів привітали одного з засновників (ФОТО)

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити