На жаль, ворожа куля забрала у нього життя, а отже позбавила щастя. Війна ніколи не буває гуманною. Вона безжально шматує людські долі, як в древні часи, так і нині.
Про Героя пише газета Слово правди.
Сергій Циба народився 1987 року в Мізяківських Хуторах. Навчався в місцевій школі, здобув технічну професію у 5-му училищі Вінниці. У 2006-му проходив строкову військову службу в місті Володимирі. Все життя був військовим. Обіймав посаду головного сержанта – командира відділення першого зенітного артилерійського взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Служив у 14-й бригаді імені Князя Романа Великого.
За цими скупими офіційними словами – життя. Життя воїна, який ще в 2014-му захищав цілісність своєї рідної землі в Іловайську. Там минулося. Повернувся. Соціальні мережі подарували йому шанс на тепло. Таким чином Сергій познайомився з Наталею. Саме вона розповіла зворушливу історію їхнього короткого сімейного щастя.
Маючи за плечима невдалий подружній досвід, закохані лише у парі відчули принади справжнього родинного вогнища та тихого сімейного затишку. Чоловік став дбайливим татом для Наталиних двох дітей – тоді ще семирічної Тетянки та п’ятирічного Михайлика. Дружні стосунки склалися і з сином Сергія від першого шлюбу. Після того, як Наталя втратила своїх рідних – маму, тата, брата, колишнього чоловіка – Сергій став для жінки справжньою опорою, мудрою підтримкою та надійним мужнім плечем. Квіти та подарунки для дружини, смаколики та увага дітям – звичні речі для людей, які знайшли одне одного.
Майже через два роки після офіційної реєстрації шлюбу у Цибів народилася спільна донечка Анюта. Здавалося б – жити і радіти. Та хмара під назвою «24 лютого» закрила затишний простір. Сергій пішов на війну. Пішов, бо інакше не міг. Здобутий фах військового та любов до України керували свідомістю і серцем князівського воїна. Наталя залишилася в очікуванні щоденного дзвінка від коханого. І він телефонував. Жартував, підтримував, бо жінка вже носила під серцем їхнє дитя. Обоє сподівалися на зустріч. І Перемогу. Та сталося непоправне.
Штаб-сержант Сергій Циба загинув 21 червня цього року в зоні бойових дій на Харківщині. Йому було 35. Поховали Героя на Вінничині.
Про відданість, честь та мужність воїна 14-ї бригади свідчать численні нагороди. Серед них – відзнака Міністерства оборони України, медаль «За 15 років сумлінної служби». З особливим відчуттям Сергій ставився до нагороди від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного – Почесного нагрудного знаку «Сталевий хрест», яку він отримав у грудні 2022 року.
Болючою та глибокою є рана в серці для рідних. Особливо вона ятриться тоді, коли усвідомлюєш буденне нинішнє життя жінки-вдови з трьома дітьми, в якої через декілька місяців з’явиться на світ ще одне немовля. Воно ніколи не побачить рідного тата. Наталя з дітьми тулиться у квартирі, яку винаймали ще з Сергієм. На Михайлика та Тетянку отримує пенсію по втраті годувальника. На ці кошти й живе родина. Розраду жінка знаходить, звісно, у дітях. Та ще у подорожах на Вінниччину, до могили коханого чоловіка. Лише до могили. Бо з рідними Сергія, на жаль, не спілкується. Але, як стверджує сама Наталя, вона тішиться тим, що була щаслива, що Бог дав їй пізнати любов і справжній сімейний затишок. Жінка впевнена, що всі, хто знав її чоловіка, збережуть про нього добру згадку.
Доземно вклоняємося перед пам’яттю Героя! Цінуємо високий патріотизм Сергія Циби, справжнього воїна і борця, який віддав своє життя за українське майбутнє.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виконуючи бойове завдання на війні загинув волинянин
