У Луцькому районі є хутір Усичівські Будки. Він розташований приблизно за 20 кілометрів від обласного центру. За радянських часів це було село із фермою, школою та клубом, а нині там залишилося п'ять жилих будинків, де офіційно зареєстровано сім мешканців.
Як розповів Суспільному голова Торчинської громади Юрій Кревський, в Усичівських Будках нині є 20 житлових будинків. 15 з них, стоять пусткою.
Ні магазину, ні медпункту
Крім старих хат на хуторі більше нічого немає. Транспорт туди не їздить, магазин, каже, тримати не вигідно. До найближчої крамниці треба йти в сусіднє село Усичі, що за 5 кілометрів.
"Я розумію, що природно стоїть питання: як тим жителям виживати. Це непросто. Але паювання, земля, яка в них там є. Там кілька підприємств обробляють цю землю, вони й допомагають цим людям. В тому числі й привозять хліб", — розповів Юрій Кревський.
Зоя Ліщук із 1945 року мешкає в Усичівських Будках. Пригадує, що колись це було село на 70 хат. Був колгосп, ферма, школа та навіть клуб.
Зараз жінка, якій 80 років, проживає сама. Але, каже, щосуботи приїздить до неї донька із Торчина, яка привозить усе необхідне та допомагає утримувати господарство й садити город.
"Вже наше село давно "вимерло". Де люди ділися? Зарз тут 8 людей. Школу закрили насамперед, молодь поїхала, хто у Володимир, хто у Луцьк. Старі залишалися. А старі, як одне вмре, то друге діти забирають. От так потроху, потроху і вимерло село", — говорить Зоя Ліщук.
В радянський час в селі була велика ферма
Чабаном в Усичівських Будках ще за радянських часів працював Микола Гаврилюк. Чоловік розповів, що, зокрема, випасав колгоспне стадо овець, яке налічувало зо 300 голів. Їх, пригадує, стригли на вовну.
Також, з його слів, в селі було чимале поголів'я телят і корів. Але, розповідає, що вже понад 20 років — худоби в Усичівських будках ніхто не тримає.
"А зараз ходжу по людях дрова рубаю і то все. Як треба, то гроші за це отримую від людей — по 100, 200 гривень", — каже Микола Гаврилюк.
17 років живе в Усичівських Будках Ганна Мельничук. Каже, що їй на хуторі нічого не бракує. Єдиною незручністю називає відсутність магазину, до якого ходить в сусіднє село Усичі.
Жінка каже, що часто навідується до Зої Ліщук, щоб допомогти по господарству та поспілкуватися із сусідкою.
"Тут люкс жити! Ліс є, гриби є, все є! Городи маємо, все садимо. Молоко своє, пшениця, мука, хліб. Кури є, гуси, кози, є до кого обізватися. Тут нема коли скучати — город треба цюкати", — розповіла Ганна Мельничук.
Вірменин вирощує тут південні рослини
Кілька років тому в Усичівських Будках купив будинок Геворг Гаспарян. Тут він живе разом із дружиною Оксаною. Чоловік родом із Вірменії.
Каже, що в Україну приїхав 2015 року, щоб одружитися з мешканкою Рівненщини. Згодом із нею купили в Усичівських Будках будинок і стали тут жити.
"Я сам із міста Єревана. Втомився від міста. А тут тихе, хороше місце, хутір. Трапилась мені дешева хата — купив. Моя машина — одна все село. Як в Торчин їдемо, то телефонуємо, питаємо в сусідів чи нічого не треба або беремо їх із собою", — каже Геворг.
Геворг із цегли, піску та тирси виготовляє будівельні блоки для утеплення будинку, й каже, що ними потроху обкладає свою оселю.
Крім цього, він змурував біля будинку тондир , в якому готує на вогні м'ясні страви. А ще вирощує на хуторі інжир та хурму. Деревам 2-3 роки й поки вони не давали врожай.
"Також я маю саджанець гранату, на осінь я його планую висадити в землю. Це все експериментально, але я думаю, що на Волині вони можуть прижитися ці південні рослини. головне на зиму їх добре закутувати", — розповів Геворг.
Зі слів наукової співробітниці Торчинського краєзнавчого музею Алли Сахнюк, час заснування Усичівських Будок достеменно невідомий.
Каже, що про хутір згадується у науковій праці "Історична топоніміка Волинської області: назви населених пунктів".
"Усичівські Будки – це Луцький район, Буянівська сільська рада. Населення, станом на 2016 рік становило 30 осіб. Перша частина назви походить від ойконіма "Усичі", бо це сусіднє село, а друга від іменника "будки", зменшена від "буди", — розповіла Алла Сахнюк.
