Після початку російського вторгнення політичний процес в Україні фактично припинився. Більшість членів Волинської «Свободи» зараз займається волонтерською діяльністю, служить у лавах ЗСУ, Силах територіальної оборони чи задіяна на інших важливих напрямках роботи. Своїми спогадами про останній рік ділиться голова громадської організації «Яворина-Волинь» Руслана Вознюк – волонтер. з 2020 року – член Луцького міського комітету ВО «Свобода».
- Руслано, як давно ви у волонтерському русі?
- Я займаюся волонтерством з 2014 року. Наша організація «Яворина-Волинь» була заснована у 2016 році. До лютого 2022 року ми займалися не тільки волонтерством, а й благодійними проєктами, різними конкурсами. Проводили патріотичні акції у школах і дитсадках. Адресно допомагали людям, які потрапили в складні життєві обставини, збирали кошти на ліки.
- Повномасштабна війна з росією триває вже майже рік. Якщо повернутися до подій 24 лютого 2022 року, чи стало несподіваним для вас російське вторгнення?
- Кожен українець розумів, що війни з росією не уникнути. Власне, війна з москвою триває ще з 2014 року. Але не всі очікували, що військова агресія набуде такого масштабу, охопить всю територію держави, приведе до стількох жертв та руйнувань. Для українців ця війна – це війна з абсолютним злом, екзистенційним ворогом, який завжди прагнув нас знищити і поневолити.
Пригадую день 24 лютого. О 4 ранку я прокинулася від звуків літаків, які піднялися з луцького аеродрому. А вже пізніше почула звуки вибухів. Навіть не заходячи в Інтернет, зрозуміла, що почалася війна. Було відчуття тривоги перед невідомим, але розгубленості не було. Того ж ранку ми з подругами створити волонтерський штаб. Це було неважко, для нас війна з росією тривала ще з 2014 року. Просто з 24 лютого вона перейшла у інший етап.
- Що робили у перші дні війни?
- Чесно кажучи, у лютому 2022 року ми починали з того самого, що робили у 2014-му. Ми знову почали плести маскувальні сітки, шукали сокири, лопати та інший інвентар для військових. Взяли на себе часткове забезпечення медикаментами, одягом, продуктами. Було враження, що ми повернулися в минуле. У перший день війни наші хлопці, які воювали у 2014 році, зібралися і пішли у військкомат. І зразу ж почали писати та телефонувати, що їм потрібно взяти з собою на лінію фронту. Я ніколи не думала, що за 8 років війни Міноборони не зуміло забезпечити армію елементарними речами – одягом, предметами гігієни, медикаментами, буржуйками. Перші два-три дні війни ми займалися пошуком і купівлею предметів першої необхідності. При чому серед запитів були навіть устілки для взуття і вологі серветки. Звісно, за деякий час ситуація налагодилася. І запити від військовослужбовців стали серйозніші: від тепловізорів до дронів та автомобілів.
- Пригадуєте перші передачі бійцям?
- Першу допомогу військовим ми відправили вже на другий день війни. На передову їхали чоловіки з розвідки, які воювали з 2014 року. Нам потрібно було догнати автобус, в якому їхали військові, і передати необхідний інвентар. Це ми зробили на кордоні з Рівненською областю. Для цього довелося брати машину і їхати навздогін.
Також яскраві спогади залишилися про допомогу, яку ми відправляли на третій день війни у Дольськ до наших прикордонників. Для цього потрібно було знайти великий бус, адже запитів від хлопців було багато. Пригадую як одному потрібні були контактні лінзи. І мама хлопця шукала через кого їх можна передати. Тоді був такий час, що ніхто не був впевнений у завтрашньому дні і чого слід чекати.
- Ваша організація також відома тим, що сплела багато маскувальних сіток.
- Ми одні з перших почали плести маскувальні сітки в місті. Займалися цією справою ще до 2022 року, тож маємо досвід. До цієї роботи в окремі дні було залучено до 70 осіб. Також нам допомагала студія «Чарівний пензлик», яку очолює Алла Жупанюк, депутат Луцької міськради від ВО «Свобода». Кількість виготовленим нами сіток йде на сотні одиниць. Нам у перші дні війни вдалося закрити сітками завод «Мотор» та аеродром. Також бусами відправляли сітки прикордонникам і у військові частини.
- Які найбільші вантажі вдалося доставити в якості гуманітарної допомоги в Україну?
- У березні ми отримали велику вантажівку з гуманітарною допомогою від міста Модіка, яке розташоване на острові Сицилія. Нам передали багато продуктів харчування, у тому числі для дітей, засоби гігієни, одяг, медикаменти. Цей вантаж був дуже доречним, оскільки якраз було звільнено окуповані території під Києвом. Також частину з цієї допомоги ми передали у наші медичні заклади.
Після звільнення Київщини ми відправляли буси з гуманітарною допомогою для місцевих мешканців у Гостомель, Ірпінь, Бучу. Це були великі машини вагою до 5 тонн. Також допомога постійно відправляється військовим на передову. У тому числі в найбільш гарячі точки – Бахмут, Авдіївку та інші міста Донбасу.
У травні отримали 22 тонни яблук від бельгійських фермерів. Вітамінний вантаж розвезли у військовий госпіталь, Луцьку центральну районну лікарню, Волинський обласний госпіталь ветеранів війни, до місць дислокації територіальної оборони, в спецзаклади і школи, де харчуються діти переселенців. Решту вантажу відправили в населені пункти Київської області.
- Також ваша організація займається доставкою бусів для військових на передову. Де купували автомобілі?
- Одну з машин ми купили у Польщі весною. Це був бус, кошти на придбання якого ми зібрали на благодійній ярмарці у місті Плоцьк. Нам вдалося об’єднати багато шкіл та громад області для того, щоб реалізувати значну кількість товарів. Цей бус виявився дуже якісним. Машина досі на ходу і служить військовим. Пригадую як авто ми доставляли в Україну разом з депутатом Волинської облради від ВО «Свобода» Валентиною Магурчак. Також купували авто у Німеччині.
Звісно, перед відправкою на передову автомобіль додатково проходить техогляд, необхідні ремонті роботи, фарбування. Цим займаються хлопці з Луцької міської організації ВО «Свобода». А потім ми спільно завантажуємо бус усім необхідним. Робота в цьому напрямку триває. На черзі відправка ще двох машин на лінію фронту.
- З якими військовими частинами ви співпрацюєте?
- Ми ніколи не ділили військові частини за регіональним чи іншим принципом: з тими ми співпрацюємо. а іншими нехай опікуються інші організації. Наведу приклад. Коли ми їздили на благодійний ярмарок у Польщу в місто Плоцьк, довелося поспілкуватися з волонтерами з Івано-Франківська. Вони сказали, що допомагають виключно військовим частинами з свого регіону. Я відповіла, що ми приїхали з Волині, але збираємо допомогу для усіх солдат, які воюють з російськими загарбниками, незалежно від місця походження військової частини. Адже усі роблять одну справу. Тому коли до нас надходить прохання, ми його виконуємо. Не питаємо: звідки ви, хлопці, звідки ваша частина? Якщо задавати такі питання, то немає чого займатися волонтерством.
- Якщо порівняти 2014 і 2022 рік, як змінилася робота волонтера?
- Усі волонтери, які працювали ще з 2014 року, з першого ж дня війни мобілізувалися і почали займатися тим, що робили раніше. Волонтерський рух за цей період зазнав значних змін. Волонтери зараз працюють значно потужніше. Значно зросли комунікаційні можливості. У 2014 році більшість волонтерів використовували звичайні мобільні телефони, а не смартфони. Доступ до мобільного Інтернету був суттєво обмежений. Онлайн-месенджерів було менше, а ті, що були, працювали з обмеженими функціями. Це значно сповільнювало швидкість реагування на ті чи інші запити. Зараз все інакше. Існує безліч волонтерських чатів і груп. Є прямий вихід на Європу. До прикладу, на другий день війни до мене подзвонили люди з Італії, які запропонували свою допомогу. Трішки пізніше був дзвінок з Іспанії. Можливості волонтерів зросли. Але й значно зріс масштаб викликів, з якими нам доводиться зараз стикатися.
- Скільки, на вашу думку, є волонтерів у Луцьку та області?
- Офіційного реєстру волонтерів немає. Ми знаємо один одного завдяки співпраці. Але хоча б приблизну кількість людей, які займаються волонтерською діяльністю, порахувати практично неможливо. Є категорія так званих «тихих волонтерів», які публічно не афішують свою роботу. Ці люди можуть щось купити, принести, допомогти, але просять, щоб їх не називали. Хоча їхня частка дуже вагома. Є публічні медійно активні волонтери. Такі люди теж потрібні. Світ має знати про волонтерство як український феномен. Я з повагою ставлюся до усіх волонтерів, які щось роблять для України.
- Волонтерський рух на Волині досить потужний і представлений різними організаціями та людьми. Що переважає у відносинах між волонтерами – конкуренція чи співпраця?
- Я завжди з повагою ставилася до усіх волонтерів. Особисто знайома з багатьма людьми, які займаються цією діяльністю багато років. Іноді вони це роблять навіть жертвуючи власним здоров’ям. Можливо, між кимось десь і є певна конкуренція. Та я особисто її не бачила і не хотіла б бачити. А ось приклади взаємодопомоги і співпраці – так. Наприклад, часто волонтери кидають оголошення, що шукають певні речі. Буквально за кілька хвилин їм телефонують інші волонтери і повідомляють: у нас це є. «Яворина-Волинь» також охоче ділилася тим, що мала. Ми ніколи не питали: а звідки ви, з якої організації? Якщо у нас були продукти чи інші речі, до нас могли приїхати і взяти. Завдяки волонтерській співпраці вдається зробити значно більше, ніж поодинці.
- А як ви вважаєте, з-поміж волонтерського середовища в майбутньому хтось піде у політику? Можливо, спробує свої сили, балотуючись на посаду мера Луцька?
- Серед волонтерів вже є багато ексдепутатів, колишніх та нинішніх посадовців та людей, які цікавляться політикою. Тому цілком прогнозовано, що частина з цього середовища після війни піде у політику. Можливо, хтось і захоче балотуватися на посаду міського голови Луцька. Я такий варіант вважаю реальним. Адже серед волонтерів є багато публічних відомих людей, успішних підприємців з досвідом та відповідними знаннями.
- Волонтерство – це особливий український феномен. Під час війни українці демонструють приклади самоорганізації, якими захоплюється весь світ. Чи зможуть вони після завершення війни спрямувати цю потужну енергію у русло розбудови держави і що для цього потрібно?
- Українці заплатили і продовжують платити надто високу ціну за свою свободу і незалежність. Дуже багато сил йде на боротьбу з жорстоким і підступним ворогом. Хтось пожертвував своїм здоров’ям, а хтось віддав своє життя за Україну. Ніхто не захоче повернення назад, де панує корупція, брехня, а посадові особи більше дбають про власні інтереси, ніж про розвиток країни. Але ми маємо розуміти, що побудова сучасної держави, яка здатна захистити українську націю, вимагає не менших зусиль та енергії. Після закінчення війни попереду ще дуже багато роботи, яку обов’язково потрібно зробити. В тому числі і волонтерам як активній частині українського суспільства.
Спілкувався Петро Герасименко
