За більш ніж тисячолітню історію існування Володимира-Волинського, про його підземні ходи як складали легенди, так і наводили правдиві факти, підтвердженням яких є просідання ґрунту, яке час від часу трапляється в центрі міста і оголює перед перехожими глибокі ями. Це породжує різноманітні чутки про існування під містом розгалуженої мережі підземних ходів.
В один з підземних ходів провалився автомобіль «УАЗ»
У місті існує кілька розповідей про підземні ходи, що прямують від Зимненського монастиря до Володимира і від монастиря домініканців до костелу Іоакима та Анни.
Нині покійний краєзнавець Петро Заклекта розповідав, що під час прокладання кабелів зв’язку у 70-х роках на вулиці Устилузькій, якраз навпроти домініканського монастиря, зв’язківці на глибині в один метр наштовхнулися на цеглу. Тоді відкопали цегляне бочкове склепіння, яке вело у напрямку до костела Іоакима та Анни. Петро Заклекта навіть особисто пройшов декілька метрів, поки вистачило повітря. На жаль, через ряд обставин, дослідження не дозволили.
Тут варто зазначити, що інформація про підземні споруди в радянські часи була недоступною. Цьому сприяв Указ Сталіна 1947 року про обмеження доступу до підземних споруд, що був направлений на їх знищення. Будівельники, які під час земляних робіт натрапляли на підземні ходи, змушені були кликати не істориків і археологів, а, в першу чергу, співробітників КДБ, після чого, в більшості випадків, ходи засипалися, а інформація утаємничувалася. Тож інформація про такі ходи живе лише як усний переказ.
Теперішня площа Героїв фактично вся побудована на підземеллях. І це підтверджують факти просідання ґрунту. У 1965 році, коли в місті відбувався парад, прямо на площі міста просів грунт і в один з підземних ходів провалився автомобіль «УАЗ». Яму швидко було засипано, але кілька хлопчаків встигли витягнути з неї здоровезні ковані ланцюги.
Робочі, які будували нинішній готель, розповідали про величезні підземні ходи. Їх виявили під час риття фундаментів. Ширина кам’яних підземель дозволяла вільно розминатися кільком людям та ходити в повен ріс. За совковою традицією, все це було благополучно знищено, але й тепер біля готелю часто трапляються обвали асфальту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Володимирі перевірять чи є підземелля під центральною площею
Культові споруди Володимира-Волинського теж мають чимало таємниць. До прикладу уже відкрили вхід у підземну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, що під собором Різдва Христового.
Товсті стіни шириною понад два метри та масивний стовп по центру століттями тримають на собі весь величний собор. До речі, в середині стовпа, який має два входи, колись була сповідальня. У найвіддаленішій частині підземелля – стара гробниця, від якої до сьогоднішнього дня збереглись лише порожні ніші.
Проте існує версія, що під собором розташований ще один підземний поверх, який, можливо, з’єднаний переходом з костелом Іоакима та Анни. Але ця думка вимагає підтвердження.
У своїх спогадах, записаних працівниками ДІКЗ «Стародавній Володимир» мешканець міста В’ячеслав Корнійчук, котрий працював у реставраційній майстерні описав кілька цікавих моментів.
«У 1986 році почали відбудовувати собор Різдва Христового та реставрувати костел Іоакима і Анни.
Коли будували теплотрасу, зі сторони площі натрапили на фундаменти глибиною 1,80 м. Будівля костелу побудована на основі з глиняного замка П-подібної форми. Коли ж копали під теплотрасу біля собору Різдва Христового, такого глиняного замка не знайшли. Можливо він десь іще нижче є. Отже, можна припустити, що там є ще одне приміщення (ще один нижній поверх). При будівництві ливневої каналізації на глибині 1,5 м в районі тумби з рекламою натрапили на поховання, тобто зараз ми ходимо по кістках братської могили.
У цьому похованні було багато кісток, пересипаних вапном, пряжки від ременів та ялові чоботи.
А перед тим ми поглиблювали підвал Іоакима і Анни, і на глибині 1 м. знайшли до 10 черепів і багато кісток. Всі черепи були пробиті – мали ззаду отвір. Ми їх поскладали у ящики, і певний час вони там стояли. А коли вже докопались до великого захоронення біля костелу, прийшли уповноважені з райкому партії. Інструктор райкому партії - Дубина стояв з нами цілий день, поки ми не проклали і не засипали землею труби, а разом і кістки. Ящик з залишками черепів і кісток з підвалів Іоакима і Анни був захоронений аналогічним чином.
Біля колишнього магазину «Мисливський», під час проведення робіт по каналізації, на глибині чотирьох метрів натрапили на склепіння підземелля та старокнязівську дорогу, вимощену з величезних колод. Дуже хотілося туди залізти і подивитися, але по техніці безпеки не дозволялося.
Під час робіт по влаштуванню каналізації на території Успенського собору на глибині трьох метрів робітники натрапили на невідкриті фундаменти, що не співпадають зі стінами будівлі собору. Родинні фундаменти собору є значно більшими. Між будівлею собору і єпископським замочком був підземний хід у формі арочного склепіння. Він був діючим і використовувався, як підвальне приміщення для збереження провіанту».
Відомо, що на Русі до ХIV століття не практикувалося складання детальних планів певних населених пунктів, майже не було географічних та топографічних карт. До того ж утаємничений характер підземних споруд не дозволяв наносити їх на карти або згадувати про них письмово.
З огляду на це, було б нерозумно шукати письмові матеріали про підземні ходи, карти, тощо, виходячи з логіки сучасних документальних (архівних) наукових підходів. У старовину замовники будівництва таких підземних об’єктів були не зацікавлені в розповсюдженні подібної інформації, бо від цього залежала їх власна безпека. Крім того, не було необхідності залишати схеми підземель будь-кому, крім найближчого оточення. В усі часи таємниці підземель були важливою складовою професійності архітектора та будівельників, які мусили їх берегти.
Краєзнавці пройшли 100 метрів підземеллям, але коли почули, як над ними шумить вода - злякалися
З періоду Русі до нашого часу дійшли оборонні вали городища. Не одне покоління володимир-волинців у дитинстві виховувалося на цих валах і не один житель міста нині може сказати, що під валами є підземні ходи. Один із таких ходів може вести від Свято-Успенського собору до Василівської церкви.
Містом також ходить легенда про підземелля, яке веде з Володимира до монастиря села Зимне. Її поширюють як пересічні мешканці, так і поважні історики.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Які таємниці зберігають наймістичніші замки Західної України
Як відомо, Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир належить до найдавніших святинь України-Русі. Стародавні волинські перекази свідчать, що у 1001 році на високому березі річки Луги київський князь Володимир Святославич збудував два храми та терем. Як і більшість древніх монастирів, Святогірський монастир починався з печер, де ще в домонгольську добу існував підземний храм. Поверхневі археологічні дослідження зимненських печер виявили старовинні надписи на стінах і древні поховання.
- У 80-х роках краєзнавці Микола Ваврисевич та В’ячеслав Ковальський детально досліджували комплекс Зимненського монастиря. Вони стверджували, що під монастирем є кілька підземних ходів. Одним із таких ходів краєзнавці пройшли 100 метрів у напрямку до Володимира, але коли в тиші почули, як над ними шумить вода - злякалися і повернулися назад, - розповідає Петро Заклекта. – Спочатку заснування монастир був дерев’яним, але головну роль відігравали не наземні, а підземні споруди. Відомо, що на Закарпатті є чимало підземних монастирів, але й ми від них не відстаємо, і побачите, що у свій час під Зимнівським монастирем буде знайдено ще чимало підземель, які вкажуть на той факт, що монастир має свою підземну історію.
Зараз всi бiчнi ходи у монастирі завалено, i дiйти можна лише до маленької пiдземної церкви преподобного Варлаама.
Техніка, якою сьогодні можна досліджувати підземні ходи, є. Потрібно лише велике бажання і, звичайно, кошти. До того ж, серйозно цим займатися на території міста можна лише під егідою влади та заручившись підтримкою відповідних служб, бо самодіяльність у таких випадках може призвести до трагічних наслідків. І всім цим повинні займатися фахівці. Взагалі ж, за цю справу варто взятися, і тоді наша історична скарбниця поповниться ще не однією унікальною знахідкою.
Ярослава Вознюк
