image
15 Травня 2019 | 13:44

Скоропадський вивчив українську мову за півроку до гетьманства

15 травня 1873 року народився Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, Гетьман Української Держави. 

26 тижнів влади Павла Скоропадського були періодом відносного спокою, але постать гетьмана є однією із найбільш суперечливих в історії України.

Легенда свідчить, що коли молодий офіцер почту російського імператора Павло Скоропадський чергував у Зимовому палаці, він побачив у залі з експонатами зброї гетьманську булаву. Взяв до рук, але не втримав, і вона з гуркотом упала. В цей час до зали зайшов цар Микола ІІ і жартома сказав: «Ти, Скоропадський, напевно, хочеш стати гетьманом!»

І він таки, як і його далекий родич Іван Скоропадський, що з волі імператора Петра І взяв гетьманську булаву після Івана Мазепи, теж став гетьманом. За іронією долі Павлу Скоропадському гетьманську булаву допомогли здобути не українці, а теж чужинці - німці.

Вивчивши українську мову за півроку до гетьманства, Павло Скоропадський почав розбудовувати українську державу за принципом: крок вперед, крок назад. Він був українським гетьманом і російським генералом, був українським аристократом і вважав себе російським дворянином. Для розвитку національної української держави зробив більше, ніж його попередники з Центральної Ради і водночас не зміг подолати в собі проросійські симпатії.

За 26 тижнів його гетьманства було прийнято понад 600 законодавчих актів, що мали на меті відновити нормальне життя в країні.

У «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 року було проголошено: «Права приватної власности – як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються у повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі… В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціативи».

У травні 1918 року було видано закон, яким в усіх містах України запроваджувалися курси вивчення української мови для усіх державних службовців. Саме Скоропадський зробив українську мову державною. Службовці, які відмовлялися вивчати українську мову чи не могли її опанувати звільнялися з посад.

Період гетьманату став періодом відновлення української промисловості: видобуток вугілля проти часів Центральної Ради зріс у 1,5 рази, розвивалася торгівля з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Ці тижні в Україні характеризуються відносним спокоєм на фоні того, що в колишній імперії тривала громадянська війна.

Скоропадський відчував великий кадровий голод, оскільки він не хотів співпрацювати з кадетами та зі старою бюрократією, яка мала ліві погляди, то почав запрошувати на посади російських і проросійських чиновників. Обов’язки свої вони звісно виконували, але до українізації ставилися пасивно.

Через три місяці влади гетьман спересердя скаже: «Ну, де є ті українці? Ну дайте їх мені! Таких, як мені треба, з якими я міг би говорити і працювати! Де вони є?» І ще: «Хочу збудувати Україну на зло українцям»…

І хоч у гетьманській адміністрації працювали такі відомі українці-патріоти як В’ячеслав Липинський, Сергій Шелухін, Дмитро Дорошенко, Михайло Чубинський (син автора гімну «Ще не вмерла Україна), майбутній ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов та їх було мало.

Водночас, радикально налаштовані проросійські організації гетьманат переслідував. Приміром, 7 липня 1918 року Державна варта розігнала у Києві демонстрацію в підтримку монархії.

Заслуговує на увагу також наказ гетьманської поліції: «По замові відвідувачів находячієся в ресторанах оркестри грають монархічні російські пісні…, при тім присутні вислуховуючи навстоячки оддають честь... Наказую: 1. Учасників подібних демонстрацій затримувати і відправляти в Росію, щоб вони там з честю могли на ділі, а не в ресторанах, гульбищах виявляти свою преданість дорогим для них політичним ідеям».

Промахом Скоропадського, який призвів до його повалення, стало те, що він призначав на керівні посади у війську російських поручиків, штабс-капітанів, полковників, генералів Галкіна, Грекова, Сінклера та Юнакова, які не сприймали Україну як самостійну державу. Розуміючи те, що Німеччина війну програла і більше не зможе підставляти плече допомоги і, шукаючи підтримки серед проросійського офіцерського корпусу, гетьман 14 листопада 1918 року видав грамоту про федеративний зв’язок із небільшовицькою Росією. Ясна річ, що українські патріоти, не говорячи про членів Центральної Ради, сприйняли це як національну зраду. Чимала кількість офі¬це¬рів-українців із гетьманського війська перейшли на бік Армії УНР, приєднавшись до Директорії, та усунули Павла Скоропадського від влади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 100-річчя Української незалежності: перемогли та програли

Підсумком доби гетьманату та постаті Павла Скоропадського можуть слугувати слова Дмитра Донцова, котрі він написав у 1918 році про тодішніх «демократів», які усунули Скоропадського від влади: «Ці люди не знесуть в своїм окруженню ніякого пана. В цім корінь їх опозиції до гетьмана».

Підготувала Ярослава Вознюк

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити