Нещодавно два найвідоміших музеї світу відмовилися виставляти експонати, які викликали обурення публіки. В світлі цих подій арт-критик BBC Сulture замислився про роль цензури в історії мистецтва і пригадав десять найбільш суперечливих художніх творів.
Нещодавнє рішення двох відомих музеїв світу прибрати зі своєї експозиції кілька провокативних творів мистецтва сколихнуло борців за свободу слова, стурбованих поширенням цензури.
Дії музейного керівництва, однак, спонукають замислитися про те, що багато інших творів у сучасній історії, хоча й шокували глядача, корінним чином змінили наше уявлення про мистецтво.
Минулого місяця протести активістів із захисту прав тварин змусили нью-йоркський Музей Ґуггенхайма відмовитися від інсталяції трьох експонатів, об'єднаних під назвою "Театр світу".
Серед них два відеоролики, один з яких зображує спарювання татуйованих свиней, а інший - двох пітбультер'єрів, що вишкірилися і гарчать, готові от-от кинутися одне на одного.
Третій експонат представляє собою величезний тераріум із фанери та сіток, всередині якого розгортається справжня жорстока боротьба за виживання серед голодних геконів, коників, цвіркунів та тарганів, що опинилися в смертельній пастці.
Заборонені експонати, створені сучасними китайськими митцями, були спочатку відібрані для виставки "Мистецтво та Китай після 1989 року", яка відкрилася 6 жовтня.
Приблизно в той самий час Лувр скасував плани виставити скульптуру голландського художника та дизайнера Юпа ван Лісхаута через побоювання, що відверта сексуальність його твору викличе обурення публіки.
12-метрова фігура з нечіткими контурами на кшталт конструктора "лего" схожа на чоловіка, який здійснює статевий акт із чотириногим створінням.
Скульптуру під назвою Domestikator ("Одомашнювач") планували виставити в саду Тюїльрі в рамках щорічного Міжнародного ярмарку сучасного мистецтва. (Згодом твір погодився виставити Центр Помпіду).
Вражений такою цензурою, ван Лісхаут назвав рішення музею лицемірним і пояснив, що його твір не пов'язаний із сексом як таким, а радше порушує тему втручання людини в природу.
"Багато картин та скульптур в Луврі зображують оголених жінок, сцени ґвалтування та скотолозтва і набагато більш відверті, ніж моя скульптура", - зазначив художник.
У цьому голландський митець, безперечно, має рацію.
У Луврі вистачає творів, які можна було би звинувати в неподобстві - від картини Жана-Оноре Фрагонара "Скинута сорочка" до "Великої одаліски" Енгра. Коли в 1814 році твір вперше побачила публіка, його також назвали "образливим".
Але хто тепер шаріється від полотен Фрагонара чи Енгра, якими б шокуючими вони не здавалися спочатку?
Знавці історії мистецтва, безумовно, оцінять момент суперечливих заборон. Адже він точно збігається зі столітньою річницею найвідомішого в сучасній історії скандалу з цензурою.
1917 року Товариство незалежних художників Нью-Йорка, порушуючи власні принципи та переконання, заборонило демонстрацію концептуальної скульптури Марселя Дюшана "Фонтан".
Твір, що є звичайним пісуаром із хуліганським написом "Р. - бовдур", став найвідомішим реді-мейдом (тобто готовим об'єктом, який сам художник не створював) в історії сучасного мистецтва.
Втім, така "кругла дата" змушує пригадати й низку інших скандальних арт-об'єктів, які свого часу розпалили гарячі публічні дебати і змусили глядачів замислитися про саму суть сучасного мистецтва.
"Стертий малюнок де Кунінга" Роберт Раушенберг, 1953
Критики "Фонтана" Дюшана, які вважали, що разом із водою його пісуар змив й призначення всього художнього мистецтва, навряд чи оцінили би по заслугах картину (або радше її відсутність) американського художника Роберта Раушенберга.
Замислившись про те, чи можна створити художній твір за допомогою гумки, а не олівця, пензля чи різця, Раушенберг переконав свого друга, голландсько-американського абстракціоніста Віллема де Кунінга принести в жертву свій нещодавній ескіз.
В результаті з'явився папір, на якому майже не можливо роздивитися сліди колишнього малюнка. Він спонукає глядача вирішити самотужки, чи є картина без зображення твором мистецтва чи це - лише рамка, що облямовує порожнечу, символізуючи безсилля митця.
"Лайно художника" П'єро Манзоні, 1961
Якщо твором мистецтва може стати посудина для людських випорожнень, то рано чи пізно й самі екскременти можуть перетворитися на об'єкт естетичних експериментів.
Саме це й зробив 1961 року італійський авангардний художник П'єро Манзоні, законсервувавши в 90 бляшанок 2700 грамів своїх фекалій.
Це був не перший скандальний твір митця, який раніше представив на суд громадськості повітряну кульку із видихнутим ним повітрям.
Кажуть, що батько художника, власник консервного заводу, одного разу презирливо прокоментував творчість свого сина, порівнявши її з екскрементами.
Манзоні-молодший відповів славетними бляшанками, одна з яких минулого літа пішла з аукціону за 275 тис. євро.
"Стілець" Аллен Джонс, 1969
"Стілець" британського поп-арт митця Аллена Джонса відверто кидає виклик звинуваченням в об'єктивації жінок, так само як й створені ним два інших, не менш провокативних предмети інтер'єру - вішалка та журнальний столик.
1986 року в Міжнародний жіночий день пара активістів, обурених відвертим сексизмом скульптури, облили її кислотою, яка спотворила пластикове обличчя та шию жіночої фігурки.
"Звана вечеря" Джуді Чикаго, 1979
Банкетний стіл на 39 персон вшановує внесок в історію культури видатних жінок - від Сафо до Вірджинії Вулф.
Роботу американської художниці-феміністки Джуді Чикаго водночас визнають за новаторство і критикують за шокуючу вульгарність.
У композиції домінують сорок розписаних вручну порцелянових тарілок із зображеннями метеликів, які відверто схожі на жіночі статеві органи.
В інтерв'ю The Guardian сучасна британська художниця Корнелія Паркер зазначила, що в композиції "занадто багато вагін" і що вона "радше демонструє его самої Джуді Чикаго, ніж вшановує пам'ять нещасних жінок".
"Мене засмучує, що значущість жінки зводиться до її статевих органів", - додала вона.
"Зігнута арка" Річард Серра, 1981
1989 року пала не лише Берлінська стіна. 15 березня під покровом ночі нью-йоркські будівельники розрізали на шматки і прибрали 36-метрову стальну загорожу, яка простояла на Федеральній площі вісім років.
Знести конструкцію вирішив суд, оскільки новаторська інсталяція американського художника Річарда Серри вже давно стала притулком для терористів, шкідників та вандалів.
"Огорнуті острови" Христо і Жан-Клод, 1983
У травні 1983 року артисти перформансу Христо та Жанн-Клод огорнули 11 острівців у заливі Біскейн біля Флориди рожевою поліпропіленовою тканиною. Далеко не всі були в захваті від казкового видовища.
З протестом насамперед виступили екологи, які були стурбовані впливом синтетичного пластику площею понад 600 тис. кв. м на місцеву флору та фауну.
Однак саме цього й домагалися художники своєї інсталяцією - привернути увагу громадськості до проблем навколишнього середовища та його крихкості.
"Я сам" Марк Куінн, 1991
Протягом п'яти місяців кожні п'ять років британський художник Марк Куінн відкачував у себе п'ять літрів крові і заливав її у напівпрозорий охолоджений зліпок своєї голови.
Результатом акції стала серія автопортретів, яка дозволяє художнику цілком справедливо стверджувати, що він вклав себе в свою творчість більше, ніж будь-який інший митець.
Для когось "Я сам" Куінна - це лише огидна витівка з вампірським нахилом.
Для інших твір став зухвалим продовженням художньої традиції автопортретів, найвидатнішими зразками якої є роботи Рембрандта, Ван Гога і Сінді Шерман, а також глибоким символом крихкості буття.
"Моє ліжко" Трейсі Емін, 1998
Ліжко - це об'єкт, безперечно, сповнений символізму і неодноразово представлений у найвидатніших творах західного мистецтва - від "Венери Урбінської" Тіціана до "Спальні в Арлі" Ван Гога, від серії оголених та одягнених мах Гойї до "Кошмару" Генрі Фюсслі.
Попри це інсталяція неприбраного ліжка, яку британська художниця Трейсі Емін презентувала на виставці премії Тернера в 1998 році, викликала надзвичайне невдоволення публіки.
Ті, хто виступили на захист "Ліжка", дивувалися, що майже через 80 років після славетного пісуара Дюшана брудне ліжко могло спричинити такий шквал обурення.
Вони також припустили, що вочевидь публіка лютує через те, що в суто чоловічий мистецький простір нахабно увірвалася жінка.
"Акула" Давід Черні, 2005
Зв'язана по руках і ногах фігура іракського диктатора Саддама Хусейна у величезній скляній вітрині, безперечно, перекликається з відомою інсталяцією акули в розчині формальдегіду Деміена Херста під назвою "Фізична неможливість смерті в свідомості живого" (1991).
Однак багато хто розкритикував "Акулу" за те, що вона представляє Хусейна в ролі жертви. Тоді як інших робота Черні відвернула моторошною натуралістичністю.
Заплановану 2006 року виставку "Акули" в музеї бельгійського міста Мідделкерке було скасовано указом мера Мішеля Ландуї.
В постанові йшлося, що "певні групи населення можуть сприйняти інсталяцію як надто провокативну".
"Дерево" Пол Маккарті, 2014
Іноді, однак, скандальний твір мистецтва підпадає під цензуру не кураторів виставок, а обурених громадян.
Саме це й сталося з величезною надувною скульптурою дерева, яку американський художник Пол Маккарті встановив 2014 року на Вандомській площі в Парижі.
Зелена конструкція, яка, вочевидь, мала символізувати різдвяну ялинку, була безжалісно знищена вандалами.
Після того, як з'явилися сотні коментарів про надто близьку схожість "Дерева" із секс-іграшкою, врятувати твір від нападів розлючених громадян стало неможливо. До речі, як і самого Маккарті.
Одного разу на площі до скульптора підскочив обурений перехожий і тричі відвісив йому ляпаса, зникнувши в натовпі зі швидкістю проколотої повітряної кульки.
