Журналісти Першого запитали у настоятеля Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря архімандрита Константина, що він думає про традицію масових купань на Водохреще та чому цього року у Жидичині не буде традиційної хресної ходи від монастиря та храму до старого русла Стиру, де проводять молебень, освячують воду і з року в рік купається у цей зимовий день дуже багато людей. Розповідаємо, що почули у відповідь.
* * *
Традиційно на Волині одні з найбільш масових купань на Водохреще проходять у селі Жидичин під Луцьком. Після служби у місцевому храмі віряни, ченці Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря разом із архімандритом Константином йдуть хресною ходою через село на місце біля заплави від старого русла Стиру.
Ходи не буде. Карантин
Участь у цих подіях беруть не тільки місцеві мешканці, не тільки прихожани місцевого храму, а й чимало людей із околиць Луцька та самого обласного центру.
Там стоять ємності з водою, над ними звершують молитву – і кожен учасник ходи може набрати освяченої води у посудини, які приносять люди з собою. Поруч тривають і масові купання у річці. До цих заходів готуються завчасно. Вони минають з кулішем, музиками та глінтвейном.
Цього року, повідомив о. Константин Марченко, через карантинні заходи монастир відмовився від хресної ходи. У монастирському храмі буде відбуватися традиційна святкова служба. Біля церкви можна буде освятити воду.
Ми забуваємо суть свята
З року в рік все більш очевидним стає те, що люди їдуть на Водохреще до Жидичина не за молитвою, і навіть не за освяченою водою – вони їдуть покупатися, випити глінтвейну чи чарку, з’їсти бутерброда чи кулішу. Люди культивують у цей день певні фізичні оздоровчі процедури і навколо цього влаштовують свято.
Молитовне дійство таким чином перетворюють у щось інше, вже не замислюючись про духовне, каже настоятель жидичинської обителі.
«Відзначаючи свято, ми часто забуваємо про його суть», - наголошує архімандрит Константин.
Церква не схвалює масових купань на Водохреще.
«Абсолютно помилковим є судження, ніби купання у крижаній воді після водосвяття «змиває» усі гріхи. Яким чином їх можна «змити»? Хіба сам фізичний акт занурення у освячену воду, без покаяння у гріхах, може призвести до їх подолання? Жодного церковного припису для звершення такого дійства на свято Богоявлення немає», - так пояснили позицію на сторінці ПЦУ у фейсбуці.
Чому нині церква каже про те, що вода не змиває гріхів, говорячи про купання на свято Богоявлення, тоді як дитину хрестять, омиваючи її водою чи Іоан Хреститель заходив у воду Йордану, запитали ми у архімандрита Костантина.
«Пригадуєте є такі слова у молитві «Вірую»: «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». Одне хрещення. Ми сповідуємо одне хрещення на відпущення гріхів. Не кожного Богоявлення треба занурюватися для цього у воду. Якщо ти якийсь «проходимець» і пияк, а пішов і окунувся у воду – нічого тобі ніхто не відпустить. А більше: може статися щось із серцем і в такому стані ще й помреш. Треба бути чесним: вода для церкви, це як ладан, як ікона і все інше. Тому її використовують», - пояснює настоятель монастиря у Жидичині.
Коли у Жидичинському монастирі закликали людей приходити до храму на Водохреще чи йти хресною ходою, то найперше закликали і закликають – до молитви, кажуть там.
«Яку я тенденцію бачу з року в рік. Людей перестає цікавити богослужіння. Вони краще приїдуть, будуть пити глінтвейн і таке інше. Так, ми долучалися до організації заходів у Жидичині, ми хотіли людей згуртувати, безперечно. Але згуртувати навколо богослужіння, навколо молитви. А потім якщо ти маєш таку звитягу – йди і купайся. Але виходить, що ми пристали на другорядне, а забули про головне», – наголошує Константин Марченко.
«Пірнути в покання»
Суть Богоявлення натомість в іншому. В чому ж?
Ось як пояснює це архімандрит Константин:
«Ми дуже часто зводимо свято Водохреще до того, що треба прийти у храм, треба взяти якусь посудину і набрати собі йорданської водички. Хтось піде ще осунеться і скаже: «Я так собі гріхи омиваю». Але знову ж таки ми повинні собі задати питання: так, чи в йорданській воді і в тих незрозумілих окунаннях вся суть справи?
Я не погрішу проти істини, коли скажу, що розпочнеться цей молебень з водосвяття з тропаря, на який майже ніхто з нас не зверне уваги. Мабуть, починаючи від нас, священнослужителів, закінчуючи хором і всіма нами. Ми просто будемо думати: «Так, де мені зараз стати, щоб потім краще взяти водички?». І пропустимо повз себе найважливіші слова. Те, для чого Господь взагалі нас кличе у храми в день Богоявлення. «Глас Господній над водами лунає, промовляючи: «Прийдіть і прийміть усі духа премудрості, духа розуму, духа страху Божого, явленого Христа».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Луцька районна рада виступила проти «тарифного геноциду» і вимагає відмінити підвищені тарифи
Ми прийдем за водичкою… Ми потім підемо і будемо думати, як покропити нею свої оселі, хтось буде її пити, хтось – щось інше… Але чи прийдемо ми з вами в цей день за оцим «духом премудрості»? Чи зрозуміємо ми з вами, що насправді суть духовного оцього Богоявлення у нашому з вами вмінні повністю, з головою пірнути у пізнання волі Божої, в покаяння.
Пам’ятайте: завжди надавайте всьому змісту. Завжди пам’ятайте, що завтра-післязавтра не буде кому бути на твоєму місці, бо ти підеш у Вічність. А з чим ти підеш? З йорданською водичкою? З тим, що тебе покроплять в труні? Ні. Так не буде.
Якщо ми хочемо стати перед Богом не з жахом і страхом про те, що нас чекає бісівська участь , а з надією, що ми попадемо в Царство Боже (а для того ми йдемо в храм), то потрібно думати. На Різдво - думати про те, чи місце Христу в моєму серці, на Обрізання Господнє (Старий Новий рік, - ред.) – чи я контролюю свої звички, а на Богоявлення, як ми кажемо, на Водохреще – думати, а чи вмію я занурюватися з головою у чесне, щире покаяння перед лицем Божим».
