На початку ХХ століття у Луцьку друкували власну валюту. Так, міською управою Луцька в березні 1919 року було випущено в обіг паперові гроші вартістю 2, 6, 10 і 20 гривень.
З фото відомо, що валюта друкувалася у революційні роки та мала назву «Розмінний знак Луцького міського самоврядування».
Напис зліва стосується терміну дії купюр: «Згідно постанови Мійської Думи від 11 березня 1919 р. останній срок дійсности знака 1 січня 1920 року» ; справа – порядку їх обміну: «Каса Мійської Управи обмінює знаки, коли буде доставлено їх не менше, як на сто гривень». Посередині – окантований двома лініями круг діаметром 34 мм – місце для печатки; під лівим застереженням кругла тиснена печатка з ініціалами «ЛМУ» (Луцька Міська Управа).
Гроші можна було обміняти лише за умови, що ви маєте «знаків» на суму не менше 100 гривень.
Крім того, на банкноті стояли особисті підписи «Тов. Міського голови, Члена Управи та Гласного Думи».
Лицева сторона (аверс): півколом позначення емітента: «Луцька мійська управа» ; під короною герб Луцька типу «Ратник» (на печатках Луцької міської управи він присутній з 1911 до 1919 року); зліва, справа і внизу герба позначення дати: «1919 року» ; від герба в різні боки розходяться промені; нижче схематичне зображення руїн замку Любарта (В'їзна вежа); зліва і справа позначення номіналу: в орнаментованому квадраті цифра, під ним в орнаментованому прямокутнику назва купюри (гривня; ця назва корінням сягає ще часів Київської Русі); внизу застереження: «Фальшування карається законом». По зовнішньому периметру рамочки буквенне позначення номіналу.
На звороті (реверсі) під орнаментованими рамочками (однаковими на купюрах у 10 і 20 гривень) двічі – вгорі і внизу, повторено назву грошового знака: «Розмінний знак Луцького мійського самоврядування» ; двічі – зліва і справа, повторено номінал. Основні написи окантовані суцільною рамочкою з одинарної лінії; всередині написи зліва і справа теж окантовані.
Особливістю луцьких паперових грошей було те, що кожну купюру треба було вручну завірити печаткою Луцької Міської Управи, проставити шифратором порядкове число (теж вручну!), та ще й підписати власноручно кожну купюру кожного номіналу усієї емісії. А без тих засвідчень банкнота, треба думати, була нечинною.
