image
 |  29 19 Жовтня 2020 | 11:14

Валентина Магурчак: Якщо багато працювати, успіху завжди можна досягти

Кандидатка на посаду голови Горохівської міської ОТГ Валентина Магурчак – добре відома у Горохові. Вона – успішний підприємець, громадська активістка, депутатка районної ради. А ще – щаслива дружина та мама. Усе її життя пов’язане з рідним містом. У інтерв’ю Валентина Магурчак розповідає про свій життєвий шлях, ділиться думками про те, що потрібно зробити у Горохівській ОТГ, аби вона увійшла до переліку успішних громад краю.

- Розпочнемо з самого початку. Як пройшло ваше дитинство? Де здобували освіту?

- Я народилася у місті Горохів. Тут я ходила у дитсадок. Тут навчалася у школі імені Івана Франка. Дитинство у мене напевно було трохи нудним, бо я – одна дитина у сім’ї. Воно припало на важкі часи в країні. Мої батьки працювали на звичайних роботах. Ми не мали можливості, як і багато хто у 90-ті роки, десь відпочити чи поїхати у подорож.

Навчалася я на відмінно. Мені було приємно радувати своїх батьків, приносити додому гарні оцінки і здобувати знання. Після 9-го класу пішла здобувати освіту в ліцей села Княгининок з поглибленим вивченням англійської мови. Потім поступила заочно до Київського університету імені Тараса Шевченка на спеціальність «українська філологія». Я могла бути вчителькою української мови і літератури. Однак, життя склалося таким чином, що працювати за професією мені не довелося.

- Який шлях ви обрали?

- Мій трудовий шлях розпочався дуже рано, ще у 15 років. Я розпочинала з продавця на маленькому ринку в Горохові. Потім працювала офіціантом в кав’ярні. Мені потрібно було заробляти гроші, бо я навчалася у Києві і платила за навчання самостійно. Після закінчення університету, коли вже була заміжня, разом з чоловіком почали займатися підприємницькою діяльністю.

- Що було стимулом для відкриття власної справи?

- У нас як у молодої сім’ї було кілька варіантів, щоб вижити. Або їхати за кордон на заробітки, або залишатися у Горохові і пробувати себе у сфері підприємництва. Ми вирішила спробувати.

- Було важко?

- Легко точно не було. Працювали з ранку до ночі. Разом виховували маленьку дитину. Потрібно було знаходити час на все. І на виховання дитини, і на торгівлю, і на будівництво власного будинку. Але десь через три роки зуміли відкрити свій перший магазин. Назвали його «Корона». Він працює в Горохові вже 15 років. А у 2009 році відкрили ще один магазин «Скриня», який знаходиться у центрі міста. За майже 20 років нам вдалося збудувати невеликий, але успішний бізнес.

- Чого навчили вас ці роки?

- Ці роки життя навчили багато працювати. Розраховувати на власні сили. Рано вставати і пізно лягати. Тоді можна досягнути результату в будь-якій сфері. Та стати успішними.

- Розкажіть про вашу сім’ю.

- Я заміжня. Мій чоловік Віктор близький до мене світоглядно, що дуже важливо. Ми звикли підтримувати один одного. Нас об’єднує багато спільного. Маємо хорошу сім’ю, трьох чудових синів. Найстаршому вісімнадцять, середньому чотирнадцять, а малому Устиму лише три рочки.

- У Горохові вас знають як людину з активною громадянською позицією. Що стало поштовхом до заняття громадською діяльністю?

- Моя активна громадська діяльність розпочалася у 2012 році. Тоді я вперше зі своєю сім’єю відвідала Об’єднані Арабські Емірати. Нашому здивуванню не було меж. Було таке враження, що ми опинилися на іншій планеті. За 50 років незалежності ОАЕ перетворили у рай серед піску. Прилетівши в Україну після тижневої поїздки, у мене постало питання: чому в Україні не так, як в ОАЕ? Чим ми гірші? Що у нас заважає досягти такого ж рівня розвитку?

Восени 2012 року після закордонної поїздки я відвідала село Новий Загорів Локачинського району. Це історичне місце бою загону УПА з німецькими окупантами під час Другої світової війни. Там я зустріла однодумців і зрозуміла, що лише ідеологія українського націоналізму зможе докорінно змінити Україну та вирвати її з пастки колоніального минулого. Тоді ж я вступила до лав ВО «Свобода».

- Я знаю, що крім політики ви також були учасницею фанатського футбольного руху. Поділіться найяскравішими спогадами тих часів.

- 2012 рік був дуже насиченим роком у моєму житті. Ми побували у Туреччині на матчі «Фенербахче-Шахтар». На стадіоні були у складі українського фан-сектору. Ця подія допомогла мені на емоційному рівні краще зрозуміти як можна любити Україну і як її прославляти. Зі Львова ми усі летіли в літаку в синьо-жовтих футболках. Потім ходили по Стамбулу з українськими прапорами. Нас пізнавали та вітали. Було дуже приємно, що нас гарно сприймають у світі.

У 2013 році ми їздили на відпочинок у Хорватію. На в’їзді на автостраду ми під’їхали до будки. Звідти виглянув охоронець і з хорватським акцентом привітав нас гаслом: «Слава Україні». І побажав триматися, тому що ми є брати. Це був справжній шок, один з моментів провидіння.

Часто ми їздили вболівати за ФК «Волинь» у Луцьк та вивішували на трибунах червоно-чорний прапор УПА. Одного разу, а це були часи Януковича, до нас підійшла міліція і сказала: зніміть цей прапор, бо він декого дратує. Звісно, ми відмовилися його знімати. Відстояли прапор і зрозуміли, що таким чином можемо перемагати.

- У наступні роки Україна опинилася в епіцентрі політичних катаклізмів: революція, російська агресія. Що робили у цей час?

- У 2013 році розпочалася Революція гідності. Я була активною учасницею цих подій у місті Горохів. Ці дні назавжди закарбуються у моїй пам’яті. А до Києва на Майдан їздив мій чоловік. Після Революції гідності у 2014 році розпочалася відкрита російська агресія проти України. Я не могла стояти осторонь. З однодумцями ми створили «Волонтерський центр міста Горохів». Тоді нашим хлопцям на фронті було найважче. Не вистачало найнеобхіднішого. Вони потребували нашої підтримки. У нашому подвір’ї завантажували вантажівки з допомогою для української армії, які потім відправлялися на Схід України. На мене поклали обов’язки організації та координації цих поїздок. Загалом було здійснено 9 поїздок на Донбас. Ми побували у багатьох містах Донбасу. Відвідали різні військові частини, у тому числі батальйон «Азов». Проводили акції зі збору коштів. Долучали до цього школярів. Передавали нашим військовим листівки від діток. Всього вдалося зібрати допомоги на загальну суму 270 тисяч гривень.

- У 2015 році ви стали депутатом Горохівської райради від ВО «Свобода». Яким був цей новий етап вашого життя?

- Робота депутатом районної ради стала для мене в першу чергу новим досвідом. Можливістю зсередини ознайомитися з нашим місцевим самоврядуванням. У районній раді я працювала в бюджетній комісії. Брала участь у формуванні бюджету і розподілі коштів. Скажу чесно: я очікувала більшого. На жаль, в Україні ресурси і можливості місцевого самоврядування обмежені. Особливо, коли ти – депутат, який належить до опозиційної політичної сили.

- Однак, навіть за таких несприятливих обставин вам дещо таки вдалося зробити для району…

- Завдяки співпраці з фракцією «Свободи» в обласній раді, зуміла залучити кошти обласного бюджету для реалізації важливих для наших громад проєктів. Проведено капітальний ремонт спортивного майданчика в місті Горохів. Закуплено комп’ютерну техніку в ЗОШ І-ІІІ ст. села Журавники. Відремонтовано музично-спортивний зал в дитсадку селища Мар’янівка та суттєво оновлено його матеріально-технічну базу. Закуплено інтерактивну панель в ЗОШ-гімназію Горохова. Придбано нові парти та мультимедійну дошку в горохівську школу ім. І.Я. Франка. Звісно, хотілося б більшого.

- Що спонукало вас прийняти рішення балотуватися на посаду міського голови Горохова?

- Я не раз була за кордоном і бачила, як розвиваються невеликі європейські містечка. Вони затишні, охайні, з хорошими дорогами та щасливими людьми. Де можна працювати і насичено проводити дозвілля. Я б дуже хотіла, щоб Горохів був схожий на них. Я щиро бажаю змінити Горохів на краще. Горохів – це мій рідний дім. Я хочу, щоб цей дім став красивішим, комфортнішим та прихильнішим до усіх його жителів. Розумію, яка відповідальність лягає на голову Горохівської територіальної громади. Але впевнена, що зможу принести користь її мешканцям. Тому і балотуюся.

- Які зміни потрібні Горохову в першу чергу?

- Передусім треба змінити ставлення влади до людей. Додати прозорості та відкритості у роботу Горохівської міської ради. Запровадити обов’язкові звіти міського голови. Люди мають чути і знати, що робиться у місті. Над чим працює влада. Які у неї плани. Знати усі проєкти рішень, які виносяться на сесії. А для цього їх треба оприлюднювати на сайті громади. Щоб кожен охочий мав можливість ознайомитись, над чим працює влада. І за що вона голосує.

Після 25 жовтня до Горохова приєднається 18 сільських рад. Я б хотіла, щоб кожний мешканець великої громади відчував себе як член єдиної родини. Щоб, приїхавши у міську раду, він почував себе як вдома. Щоб чиновники зустрічали його з повагою і посмішкою та прагнули допомогти.

- А як щодо соціально-економічного розвитку громади?

- За нинішнього бюджету Горохівської ОТГ багато не зробиш. У Горохові немає великих підприємств. Міський бюджет Горохова становить лише 12 млн гривень власних надходжень, з яких 5,5 млн гривень – єдиний податок. Загальний обсяг річного бюджету складає 22 млн. Це значно менше, ніж бюджети багатьох сільських ОТГ на Волині! Ми – одні з найбідніших громад області за розміром бюджету. Так не повинно бути.

Найбільше обурює те, що третина цього мізерного бюджету – майже 4 млн гривень – витрачається на утримання працівників апарату Горохівської міської ради. Більшість програм у нас взагалі не виконуються.

- Який вихід ви пропонуєте?

- Горохівська ОТГ має мати стратегію розвитку на найближчі 5 – 10 років. Наша громада – переважно аграрна. Спочатку треба точно знати, що у нас є. Які у нас фінансові можливості та податкові надходження. Провести облік усіх земель, аудит роботи комунальних установ. Переглянути усі тарифи, які діють на території Горохівської громади.

У першу чергу потрібно залучати інвесторів, створювати нові робочі місця. Це збільшить податкові надходження. Створити у штаті міської ради окрему структуру, яка буде залучати грантові кошти. Приклад інших міст показує, що за рахунок грантів можна реалізувати корисні проєкти – від освітлення вулиць до утеплення будинків і заміни мереж.

Слід запровадити роздільний збір сміття та придбати сміттєсортувальну лінію. Подумати над утилізацією скла і пластику. І заробляти на цьому кошти у бюджет.

- Які основні проблеми зараз існують у Горохові?

- У місті поганий стан тротуарів. Першочергово слід звернути увагу на пішохідні доріжки до дитсадків і шкіл. Щоб у дощову чи зимову погоду люди могли нормально пройти, а не рухатися серед болота. Також у Горохові нарешті має з’явитися світлофор.

Велика проблема у Горохові – застаріла каналізація. Її не міняли вже роками. Люди постійно нарікають на пориви труб. Цим треба займатися.

Частина вулиць громади не освітлюється. Потрібно зайнятися оновленням системи освітлення. У 21 столітті люди не мають ходити по темних вулицях.

Як мама трьох дітей, знаю як важливо забезпечити діткам умови для розвитку. В кожному населеному пункті громади має бути дитячий майданчик. Навіть якщо це невеличке село.

У Горохові зараз існує велика проблема з переповненістю дитсадків. Нам треба знайти кошти, щоб збільшити там кількість місць та збудувати нові дитсадки на території Горохівської ОТГ.

Комфортне життя неможливе без якісного відпочинку. У моїх планах – оновити міський парк та облаштувати там арт-майданчик, збудувати сучасний скейт-парк.

Моя особлива увага буде зосереджена на закладах освіти, культури, медицини. Впевнена, у громаді має відбуватися більше культурних заходів: від різних свят, фестивалів, спортивних заходів до ярмарок. Наші люди дуже талановиті. Але їм нема де показати свої таланти. Бо у міському бюджеті Горохова на рік закладено лише 150 тисяч гривень на культуру.

- У інтерв’ю ви багато розповідали про свою роботу. Але про відпочинок також не варто забувати. Як відновлюєте свої сили після напружених буднів?

- Восени їжджу у ліс по гриби. Але вже забула, коли там була. Маленька дитина, власна справа та громадська діяльність не дають можливості для відпочинку. Якщо ж у році вдасться вирвати 10 днів, то це є відпочинок разом з сім’єю на морі. Я люблю вишивати, в'язати, проводити час на кухні. Люблю випічку та готувати різні страви. Але на це все не вистачає часу.

- Що ви цінуєте у людях?

- У людях мені подобається щирість, відкритість, доброта. Ці риси помітні відразу. Хотілося б, щоб людей з такими рисами характеру було якомога більше. Але на жаль, таких людей сьогодні є мало.

- Що надихає досягати поставлених цілей?

- Надихають мене найбільше мої діти. Певно для кожної мами важливо, щоб її діти у майбутньому не їхали за кордон шукати краще життя. а залишалися тут, в Україні, і могли себе реалізувати. Для цього усім нам треба докласти зусилля. Працювати задля розвитку і процвітання нашої країни. Ніхто за нас не збудує заможної та успішної України, якщо це не зробимо ми самі.

Спілкувався Петро Герасименко

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити