Кандидатка на посаду голови Горохівської міської ОТГ Валентина Магурчак – добре відома у Горохові. Вона – успішний підприємець, громадська активістка, депутатка районної ради. А ще – щаслива дружина та мама. Усе її життя пов’язане з рідним містом. У інтерв’ю Валентина Магурчак розповідає про свій життєвий шлях, ділиться думками про те, що потрібно зробити у Горохівській ОТГ, аби вона увійшла до переліку успішних громад краю.
- Розпочнемо з самого початку. Як пройшло ваше дитинство? Де здобували освіту?
- Я народилася у місті Горохів. Тут я ходила у дитсадок. Тут навчалася у школі імені Івана Франка. Дитинство у мене напевно було трохи нудним, бо я – одна дитина у сім’ї. Воно припало на важкі часи в країні. Мої батьки працювали на звичайних роботах. Ми не мали можливості, як і багато хто у 90-ті роки, десь відпочити чи поїхати у подорож.
Навчалася я на відмінно. Мені було приємно радувати своїх батьків, приносити додому гарні оцінки і здобувати знання. Після 9-го класу пішла здобувати освіту в ліцей села Княгининок з поглибленим вивченням англійської мови. Потім поступила заочно до Київського університету імені Тараса Шевченка на спеціальність «українська філологія». Я могла бути вчителькою української мови і літератури. Однак, життя склалося таким чином, що працювати за професією мені не довелося.
- Який шлях ви обрали?
- Мій трудовий шлях розпочався дуже рано, ще у 15 років. Я розпочинала з продавця на маленькому ринку в Горохові. Потім працювала офіціантом в кав’ярні. Мені потрібно було заробляти гроші, бо я навчалася у Києві і платила за навчання самостійно. Після закінчення університету, коли вже була заміжня, разом з чоловіком почали займатися підприємницькою діяльністю.
- Що було стимулом для відкриття власної справи?
- У нас як у молодої сім’ї було кілька варіантів, щоб вижити. Або їхати за кордон на заробітки, або залишатися у Горохові і пробувати себе у сфері підприємництва. Ми вирішила спробувати.
- Було важко?
- Легко точно не було. Працювали з ранку до ночі. Разом виховували маленьку дитину. Потрібно було знаходити час на все. І на виховання дитини, і на торгівлю, і на будівництво власного будинку. Але десь через три роки зуміли відкрити свій перший магазин. Назвали його «Корона». Він працює в Горохові вже 15 років. А у 2009 році відкрили ще один магазин «Скриня», який знаходиться у центрі міста. За майже 20 років нам вдалося збудувати невеликий, але успішний бізнес.
- Чого навчили вас ці роки?
- Ці роки життя навчили багато працювати. Розраховувати на власні сили. Рано вставати і пізно лягати. Тоді можна досягнути результату в будь-якій сфері. Та стати успішними.
- Розкажіть про вашу сім’ю.
- Я заміжня. Мій чоловік Віктор близький до мене світоглядно, що дуже важливо. Ми звикли підтримувати один одного. Нас об’єднує багато спільного. Маємо хорошу сім’ю, трьох чудових синів. Найстаршому вісімнадцять, середньому чотирнадцять, а малому Устиму лише три рочки.
- У Горохові вас знають як людину з активною громадянською позицією. Що стало поштовхом до заняття громадською діяльністю?
- Моя активна громадська діяльність розпочалася у 2012 році. Тоді я вперше зі своєю сім’єю відвідала Об’єднані Арабські Емірати. Нашому здивуванню не було меж. Було таке враження, що ми опинилися на іншій планеті. За 50 років незалежності ОАЕ перетворили у рай серед піску. Прилетівши в Україну після тижневої поїздки, у мене постало питання: чому в Україні не так, як в ОАЕ? Чим ми гірші? Що у нас заважає досягти такого ж рівня розвитку?
Восени 2012 року після закордонної поїздки я відвідала село Новий Загорів Локачинського району. Це історичне місце бою загону УПА з німецькими окупантами під час Другої світової війни. Там я зустріла однодумців і зрозуміла, що лише ідеологія українського націоналізму зможе докорінно змінити Україну та вирвати її з пастки колоніального минулого. Тоді ж я вступила до лав ВО «Свобода».
- Я знаю, що крім політики ви також були учасницею фанатського футбольного руху. Поділіться найяскравішими спогадами тих часів.
- 2012 рік був дуже насиченим роком у моєму житті. Ми побували у Туреччині на матчі «Фенербахче-Шахтар». На стадіоні були у складі українського фан-сектору. Ця подія допомогла мені на емоційному рівні краще зрозуміти як можна любити Україну і як її прославляти. Зі Львова ми усі летіли в літаку в синьо-жовтих футболках. Потім ходили по Стамбулу з українськими прапорами. Нас пізнавали та вітали. Було дуже приємно, що нас гарно сприймають у світі.
У 2013 році ми їздили на відпочинок у Хорватію. На в’їзді на автостраду ми під’їхали до будки. Звідти виглянув охоронець і з хорватським акцентом привітав нас гаслом: «Слава Україні». І побажав триматися, тому що ми є брати. Це був справжній шок, один з моментів провидіння.
Часто ми їздили вболівати за ФК «Волинь» у Луцьк та вивішували на трибунах червоно-чорний прапор УПА. Одного разу, а це були часи Януковича, до нас підійшла міліція і сказала: зніміть цей прапор, бо він декого дратує. Звісно, ми відмовилися його знімати. Відстояли прапор і зрозуміли, що таким чином можемо перемагати.
- У наступні роки Україна опинилася в епіцентрі політичних катаклізмів: революція, російська агресія. Що робили у цей час?
- У 2013 році розпочалася Революція гідності. Я була активною учасницею цих подій у місті Горохів. Ці дні назавжди закарбуються у моїй пам’яті. А до Києва на Майдан їздив мій чоловік. Після Революції гідності у 2014 році розпочалася відкрита російська агресія проти України. Я не могла стояти осторонь. З однодумцями ми створили «Волонтерський центр міста Горохів». Тоді нашим хлопцям на фронті було найважче. Не вистачало найнеобхіднішого. Вони потребували нашої підтримки. У нашому подвір’ї завантажували вантажівки з допомогою для української армії, які потім відправлялися на Схід України. На мене поклали обов’язки організації та координації цих поїздок. Загалом було здійснено 9 поїздок на Донбас. Ми побували у багатьох містах Донбасу. Відвідали різні військові частини, у тому числі батальйон «Азов». Проводили акції зі збору коштів. Долучали до цього школярів. Передавали нашим військовим листівки від діток. Всього вдалося зібрати допомоги на загальну суму 270 тисяч гривень.
- У 2015 році ви стали депутатом Горохівської райради від ВО «Свобода». Яким був цей новий етап вашого життя?
- Робота депутатом районної ради стала для мене в першу чергу новим досвідом. Можливістю зсередини ознайомитися з нашим місцевим самоврядуванням. У районній раді я працювала в бюджетній комісії. Брала участь у формуванні бюджету і розподілі коштів. Скажу чесно: я очікувала більшого. На жаль, в Україні ресурси і можливості місцевого самоврядування обмежені. Особливо, коли ти – депутат, який належить до опозиційної політичної сили.
- Однак, навіть за таких несприятливих обставин вам дещо таки вдалося зробити для району…
- Завдяки співпраці з фракцією «Свободи» в обласній раді, зуміла залучити кошти обласного бюджету для реалізації важливих для наших громад проєктів. Проведено капітальний ремонт спортивного майданчика в місті Горохів. Закуплено комп’ютерну техніку в ЗОШ І-ІІІ ст. села Журавники. Відремонтовано музично-спортивний зал в дитсадку селища Мар’янівка та суттєво оновлено його матеріально-технічну базу. Закуплено інтерактивну панель в ЗОШ-гімназію Горохова. Придбано нові парти та мультимедійну дошку в горохівську школу ім. І.Я. Франка. Звісно, хотілося б більшого.
- Що спонукало вас прийняти рішення балотуватися на посаду міського голови Горохова?
- Я не раз була за кордоном і бачила, як розвиваються невеликі європейські містечка. Вони затишні, охайні, з хорошими дорогами та щасливими людьми. Де можна працювати і насичено проводити дозвілля. Я б дуже хотіла, щоб Горохів був схожий на них. Я щиро бажаю змінити Горохів на краще. Горохів – це мій рідний дім. Я хочу, щоб цей дім став красивішим, комфортнішим та прихильнішим до усіх його жителів. Розумію, яка відповідальність лягає на голову Горохівської територіальної громади. Але впевнена, що зможу принести користь її мешканцям. Тому і балотуюся.
- Які зміни потрібні Горохову в першу чергу?
- Передусім треба змінити ставлення влади до людей. Додати прозорості та відкритості у роботу Горохівської міської ради. Запровадити обов’язкові звіти міського голови. Люди мають чути і знати, що робиться у місті. Над чим працює влада. Які у неї плани. Знати усі проєкти рішень, які виносяться на сесії. А для цього їх треба оприлюднювати на сайті громади. Щоб кожен охочий мав можливість ознайомитись, над чим працює влада. І за що вона голосує.
Після 25 жовтня до Горохова приєднається 18 сільських рад. Я б хотіла, щоб кожний мешканець великої громади відчував себе як член єдиної родини. Щоб, приїхавши у міську раду, він почував себе як вдома. Щоб чиновники зустрічали його з повагою і посмішкою та прагнули допомогти.
- А як щодо соціально-економічного розвитку громади?
- За нинішнього бюджету Горохівської ОТГ багато не зробиш. У Горохові немає великих підприємств. Міський бюджет Горохова становить лише 12 млн гривень власних надходжень, з яких 5,5 млн гривень – єдиний податок. Загальний обсяг річного бюджету складає 22 млн. Це значно менше, ніж бюджети багатьох сільських ОТГ на Волині! Ми – одні з найбідніших громад області за розміром бюджету. Так не повинно бути.
Найбільше обурює те, що третина цього мізерного бюджету – майже 4 млн гривень – витрачається на утримання працівників апарату Горохівської міської ради. Більшість програм у нас взагалі не виконуються.
- Який вихід ви пропонуєте?
- Горохівська ОТГ має мати стратегію розвитку на найближчі 5 – 10 років. Наша громада – переважно аграрна. Спочатку треба точно знати, що у нас є. Які у нас фінансові можливості та податкові надходження. Провести облік усіх земель, аудит роботи комунальних установ. Переглянути усі тарифи, які діють на території Горохівської громади.
У першу чергу потрібно залучати інвесторів, створювати нові робочі місця. Це збільшить податкові надходження. Створити у штаті міської ради окрему структуру, яка буде залучати грантові кошти. Приклад інших міст показує, що за рахунок грантів можна реалізувати корисні проєкти – від освітлення вулиць до утеплення будинків і заміни мереж.
Слід запровадити роздільний збір сміття та придбати сміттєсортувальну лінію. Подумати над утилізацією скла і пластику. І заробляти на цьому кошти у бюджет.
- Які основні проблеми зараз існують у Горохові?
- У місті поганий стан тротуарів. Першочергово слід звернути увагу на пішохідні доріжки до дитсадків і шкіл. Щоб у дощову чи зимову погоду люди могли нормально пройти, а не рухатися серед болота. Також у Горохові нарешті має з’явитися світлофор.
Велика проблема у Горохові – застаріла каналізація. Її не міняли вже роками. Люди постійно нарікають на пориви труб. Цим треба займатися.
Частина вулиць громади не освітлюється. Потрібно зайнятися оновленням системи освітлення. У 21 столітті люди не мають ходити по темних вулицях.
Як мама трьох дітей, знаю як важливо забезпечити діткам умови для розвитку. В кожному населеному пункті громади має бути дитячий майданчик. Навіть якщо це невеличке село.
У Горохові зараз існує велика проблема з переповненістю дитсадків. Нам треба знайти кошти, щоб збільшити там кількість місць та збудувати нові дитсадки на території Горохівської ОТГ.
Комфортне життя неможливе без якісного відпочинку. У моїх планах – оновити міський парк та облаштувати там арт-майданчик, збудувати сучасний скейт-парк.
Моя особлива увага буде зосереджена на закладах освіти, культури, медицини. Впевнена, у громаді має відбуватися більше культурних заходів: від різних свят, фестивалів, спортивних заходів до ярмарок. Наші люди дуже талановиті. Але їм нема де показати свої таланти. Бо у міському бюджеті Горохова на рік закладено лише 150 тисяч гривень на культуру.
- У інтерв’ю ви багато розповідали про свою роботу. Але про відпочинок також не варто забувати. Як відновлюєте свої сили після напружених буднів?
- Восени їжджу у ліс по гриби. Але вже забула, коли там була. Маленька дитина, власна справа та громадська діяльність не дають можливості для відпочинку. Якщо ж у році вдасться вирвати 10 днів, то це є відпочинок разом з сім’єю на морі. Я люблю вишивати, в'язати, проводити час на кухні. Люблю випічку та готувати різні страви. Але на це все не вистачає часу.
- Що ви цінуєте у людях?
- У людях мені подобається щирість, відкритість, доброта. Ці риси помітні відразу. Хотілося б, щоб людей з такими рисами характеру було якомога більше. Але на жаль, таких людей сьогодні є мало.
- Що надихає досягати поставлених цілей?
- Надихають мене найбільше мої діти. Певно для кожної мами важливо, щоб її діти у майбутньому не їхали за кордон шукати краще життя. а залишалися тут, в Україні, і могли себе реалізувати. Для цього усім нам треба докласти зусилля. Працювати задля розвитку і процвітання нашої країни. Ніхто за нас не збудує заможної та успішної України, якщо це не зробимо ми самі.
Спілкувався Петро Герасименко
