Почесний громадянин Волині Ярослав Царук, дослідник українсько-польської трагедії закохався у свою Руся з першого погляду.
Про це пише наукова співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир» Орися Вознюк.
Народився Ярослав у селі Заболоття Володимир-Волинського району, а свою дружину зустрів у Володимирі, коли провідував бабцю з дідом в яких жив, працюючи на хлібзаводі. Саме вони розповіли, що по сусідству мешкають дві гарні дівчини і треба до котроїсь посвататися.
Як згадує Ярослав: "А я такий злий був на тих дівчат, сказав, що вже знаю які дівчата бувають. Посидів трохи в них і йду додому. Виходжу і дивлюся, що з хліва до хати іде дівчина, коса аж до колін. І вона кінчик коси в руках тримає і ніби грається ним. Я зупинився аж рота відкрив. Русяве волосся і така красива, що дух перехопило. Стояв переді мною паркан дерев’яний і я враз його перестрибнув і став перед нею. Вона зупинилася і як зиркне на мене. Вона в сторону і я в сторону. І каже: «Відпустіть мене до хати». І очиськами на мене синіми як гляне… А щоки рум’яні як мак польовий.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинські історії кохання: як міський голова Володимира зустрів свою кохану
Кажу, що не впущу поки не надивлюся в ці голубі очі. Та вона швидко втікла до хати і закрила за собою двері. Постояв я трохи і пішов додому. Іду і всю дорогу думаю про неї. Як я дихну на неї тютюном, то та краса зів’яне одразу, ті щоки рум’яні і ті очі сині зникнуть. Постановив собі, що не питиму і не куритиму. День, два, тиждень… Стоять переді мною ті, щоки рум’яні. Думки лише про неї. А курити хочеться. Не можу витримати. Пройшло три тижні. Я помився, побрився і йду до неї. Зайшов і кажу, що тільки ти поважай мене хоч трошки і я буду найкращим чоловіком. Я буду допомагати тобі у всьому все життя. І ми одружилися. Вона подарувала мені два сина".
