Таня Михалик – мисткиня у третьому поколінні, адже і її дідусь, і батьки – знані не лише у місті, а й поза його межами художники. Та в педагогічному коледжі імені Агатангела Кримського дівчинка навчається не образотворчому мистецтву, а цифровим технологіям. Зізнається, що в цьому бачить більше перспективи, аніж у малюванні. Комп’ютерні технології творять майбутнє і водночас лишають простір для творчості. Адже, опанувавши сучасні ІТ-інструменти, можна створювати сайти, розробляти графічний дизайн різноманітних онлайн-платформ та додатків, зрештою, творити те саме мистецтво, але у «цифрі». Тож на перетині між цими двома захопленнями і бачить своє майбутнє Таня.
Про це пише Слово правди.
Попри це, не полишає і звичних для художників інструментів –фломастерів, пензлів, фарб. А в якості полотен використовує іноді незвичні підручні засоби, такі як військові каски чи промислові мішки. Саме на мішках від маскувальних сіток Таня створила серію робіт, які дуже сподобалися ветеранам та військовим. На них зображені воїни в образі звірів – могутніх і сильних ведмедів, вовків, левів.
Ідею використати мішки як полотно для картин підкинула очільниця ГО «Крила матері» Діана Шевчук. Мама Тані ще з самого початку російсько-української війни постійно приходить плести маскувальні сітки та костюми-кікімори, дівчинка не раз також долучалася до цієї справи. Так і познайомилася з Діаною Сергіївною, а та запропонувала застосувати мистецький талант Тані, перетворивши звичайні мішки для сіток на художній витвір, який несе у собі глибокий сенс.
Першою такою роботою було зображення улюбленця маленьких і дорослих українців пса Патрона. Далі були й інші образи. Як прийшла ідея зображень у саме такій стилістиці, Таня, зізнається, уже й не пригадує – може, піддивилася десь у пінтресті, може, з кількох різних ідей скомпонувала. Але ці малюнки сподобалися військовим. І незабаром вони попросили намалювати у подарунок для воїна Михайла його портрет в образі ведмедя. Робота над такими картинами, каже Таня, займає трохи більше часу, адже потребує більш персоналізованого підходу: «Перш ніж взятися до роботи, треба зібрати інформацію – дивитися, слухати людей, які розказуватимуть про цю людину, аналізувати, думати, щоб притаманні їй риси характеру передати в образі тварини».
Ветерани у захваті від творчості юної мисткині і люблять спілкуватися з нею, адже в її особі бачать саме ту молодь, яка будуватиме майбутнє незалежної України після перемоги. «Я їх надзвичайно поважаю, – каже натомість дівчинка про учасників ГО «Ветеран HUB», з якими їй доводилося спілкуватися. – Повернувшись із війни, втративши там здоров’я, виснажившись фізично і морально, вони не сидять і жаліються, а пробують щось змінити, роблять важливі речі. Вони молодці! І я бажаю їм успіху у реалізації головного задуму – створення ветеранського хабу для соціально-психологічної реабілітації та інтеграції. Бо люди повертатимуться з війни, їм треба буде соціалізовуватися, реалізовувати себе, знаходити нову діяльність, долати психологічні травми. Важливо, щоб вони почувалися потрібними для країни, щоб відчували, що суспільство пам’ятає про те, що вони зробили і чим пожертвували заради України».
Така щира і тепла підтримка юні – важливий для військових та ветеранів знак, що все, що вони роблять – не даремно. І як кажуть самі хлопці й дівчата у формі: «Побільше б такої молоді».
