Хочу ретроспективно проаналізувати ситуацію, що склалася у нас на митних пунктах, від блокування їх польськими протестувальниками у 2023-2024 роках.
Це все вже у минулому, проте багатокілометрові черги вантажівок з обидвох сторін кордону, думаю, усі ви запам’ятаєте надовго. Та чи зробила наша влада, що не відзначається особливою кмітливістю і далекоглядністю, а також українські громадські організації та й загалом наше громадянське суспільство належні висновки з нещодавно пережитого?
Спочатку своє «слово» сказали польські автоперевізники. Трохи відійду від основної теми і озвучу дані соціологічних опитувань у наших сусідів щодо підтримки України пересічним польським обивателем під час війни з ерефією. Виявляється, що свою віртуальну підтримку задекларували близько 61% громадян Польщі. Запам’ятаємо ці цифри. Бо коли справа торкається грошей, то…
Перші протестні акції на кордоні почались шостого листопада минулого року і були організовані польськими перевізниками, а точніше - власником невеликої логістичної агенції, проросійським симпатиком, членом праворадикальної партії «Конфедерація» Рафалом Меклером. А далі, ніби за сигналом, блокування вже своїх кордонів для наших перевізників підтримали не зовсім дружні до нас водії Словаччини та Угорщини.
Принагідно нагадаю, що тоді між Україною та Європейським Союзом діяла «Угода про лібералізацію перевезень» - угода про т. з. «транспортний безвіз», відповідно до якої українським водіям не потрібно було брати ліцензії для роботи в країнах ЄС, хоча на поверненні до минулої дискримінаційної практики квотування наполягали наші сусіди. Тут ми і підходимо до головного.
Фінансова ємність ринку автоперевезень Євросоюзу обраховується, ні багато ні мало, цифрою у 368-370 млрд. дол. І наші сусіди-поляки є на цьому ринку чи не основними гравцями, оскільки володіють самим чисельним парком вантажних авто. Зрозуміло, кому ж хочеться втратити нагріте під фінансовим сонцем ЄС місце?
Як бачимо, віртуально підтримувати Україну в боротьбі з оркостаном - це одне, а працювати цивілізовано з українцям на ринку перевезень - вже зовсім-зовсім інше.
А далі, з дев’ятого лютого 2024 р., до блокування кордонів долучились вже польські фермери, які основною вимогою декларували заборону експорту і навіть транзиту українського збіжжя через територію Польщі. Тут варто пригадати, що експорт зернових автотранспортом був для України абсолютно вимушеним кроком, оскільки росіяни постійно обстрілювали наші чорноморські порти і блокували морські шляхи вивезення зерна. Перед очима ще й досі стоїть картина розсипаного на залізничних коліях і автошляхах українського збіжжя, за яке наші аграрії, в прямому і переносному значенні цього слова, розплачуються кров’ю, коли жнивують в зоні бойових дій Запоріжської, Херсонської, Донецької областей.
У ніч на 29 квітня, після тривалих перемовин і торгів з представниками Єврокомісії, поляки розблокували усі пункти пропуску на кордоні з Україною. До вже раніше висунутих вимог додалася вимога заборони експорту до Польщі українського цукру, овочів, фруктів, а також вимога збільшення дотацій на розвиток їх сільського господарства. Мабуть, дотаційна ін’єкція в галузь сільського господарства - це як укол для наркомана, щодень хочеться все більше і більше. Так, за останні роки, згідно даних, оприлюднених у ЗМІ, дотації Європейської Унії в польське сільське господарство сумарно становили близько 74 млрд. євро - сума, яка нашому дрібному фермеру ніколи й не присниться. Зрозуміло, що сусіди з піною на губах захищають свій внутрішній ринок від дешевшої і в багатьох випадках більш якісної продукції з України.
Так, на шляху до євроспільноти нам доведеться набити не одну шишку на лобі. Але, скажу чесно, нам необхідно вчитись відстоювати своє: свій внутрішній ринок, своє робоче місце, бо це заробітні плати, податки, надходження до бюджету, соціальна сфера, армія, освіта, охорона здоров’я тощо. Чомусь серед українців циркулює абсолютно абсурдна думка, що імпортне - краще. Ні, друзі, найкращий хліб – саме з української ниви, яблуко - з українського саду, картопля - з українського поля. А якщо б нам такі дотації, як у поляків, то, дійсно, ми своєю агропродукцією можемо нагодувати весь світ.
Я не звинувачую наших сусідів у якихось підривних діях проти України, у них своя правда. Я закликаю моїх співвітчизників гуртом, дружно, побратим за побратима, захищати свої економічні інтереси. Де, такі колись розпіарені УСПП(Українська спілка промисловців і підприємців), АСМАП (Асоціація міжнародних автоперевізників), різноманітні фермерські спілки? Де відповідна інформаційна кампанія з боку держави? Де тиск на польських експортерів і дзеркальне перекриття доступу їх товарів на український ринок? Бо ж в Україні сотні економічно постраждалих компаній а фінансові втрати за час блокування кордонів наближались до третини ВВП.
Мабуть, потрібно зрозуміти: поки ми поодинці, невелике логістичне агентство з Любліна Рафала Меклера і далі нав’язуватиме вам свою волю.
Тож повертаюсь до питання у заголовку статті. Так, ми отримали урок. Давайте запам’ятаймо цей досвід і зробимо з нього належні висновки на майбутнє.
Сергій Сівак, депутат Луцької районної ради від ВО «Свобода», заступник голови Луцької районної ради, майор медичної служби
