Мешканка міста Ковеля Інна Конащук опублікувала на своїй сторінці у Фейсбуці допис про так звану «благодійну» допомогу, яку збирають з пацієнтів працівники Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання.
Про це повідомляє «Ковель Медіа».
Ця злободенна тема роками звучала у засобах масової інформації. Хоча генеральний директор Ковельського МТМО Валентин Вітер, який на цій посаді працює близько року, під час Дня депутата міської ради зауважив, що благодійні внески від пацієнтів – то справа лише добровільна.
«Писала пост про молоду генерацію лікарів у Ковельському МТМО – честь їм і хвала, – наголошує Інна Конащук. – Вони роблять свою благородну справу. Але в лікарні чимало «скелетів у шафі», про які теж мовчати не можна.
Хто туди потрапляє, стикається з низкою незручностей, шаленим витратством, яке не кожному по кишені у вигляді плати за кожен крок, дію та так звану «фіксовану суму благодійної» допомоги, яку хворим представляють як обов’язкову до оплати, замовчуючи, що благодійні внески – цілком добровільна дія кожного пацієнта, який лікується в стінах закладу.
Отже, по порядку. Як театр починається з вішалки, так лікарня з приймального відділення. На вході щораз пропонують купити бахили (2 грн). Звісно, то копійки, але для когось і вони гроші, адже хто перетинає поріг лікарні кілька разів на день та ще й упродовж тижнів, то набігає сума, на яку малозабезпечені могли б хліба, принаймні, купити. Та і який сенс в бахилах, коли на вулиці мороз та сніг?
В лікарні є ліфт з цілим ліфтером. Коли ним хочеш скористатися, щоб піднятися на останній поверх, на тебе скоса дивляться і, зрештою, видають – ми не зобов’язані возити відвідувачів. Даруйте, але на ньому не пише кого і що ним возять, двері часто відкриті і там просто сидять і теревенять. Та й ніхто сюди на екскурсії не ходить!
Лікувальний процес триває так – щодень хтось з родичів хворого, якому тяжко пересуватися, мусить приходити, щоб придбати систему і ліки. І це не складно, якщо є кому ходити до хворого. А як бути самотнім, або чиї родичі живуть в районі? Або нездужає? Хіба не можна комплексно організувати купівлю препаратів за щоденним рецептом лікаря, щоб, до прикладу, медсестра спустилася на перший поверх в аптеку (тим же ліфтом) і придбала необхідне? Ні, чомусь це роблять самі хворі, навіть на інвалідних візках, або їх родичі та друзі – кого попросять. Правда, чимало люду йде шукати потрібні ліки за межі лікарні, бо ціни на медпрепарати в аптеках на теренах МТМО – завищені. Як і в продуктовому магазині, де вартість лимонів під 60 грн, тоді як в супермаркетах міста їх можна купити від 29 до 35 грн…
І це дрібниці порівняно з витратами на обстеження, діагностику на сучасному обладнанні, на ліки, яких в аптеці нема, а є у відділенні і гроші на які перераховуються навіть не підприємцю, як з’ясовуєш, а просто на картку фізичної особи (податки не сплачуються).
Паралельно з лікувальним процесом хворим настійливо «рекомендують» різні процедури, наприклад магнітно-резонансну терапію. Якщо хоч один раз пішов (повівся на кількахвилинний сеанс ціною 180 грн), на другий раз тебе будуть тягнути ледь не силоміць – упродовж дня наноситимуть візит в палату і психологічно тиснутимуть, мовляв, треба йти, бо ця процедура ледь не панацея від усіх хвороб. І нікого не хвилює, чи є в людини гроші на дороговартісні терапії та ліки – іди, наче ти повинен.
У відповідь на дзвінок до завідувачки процедурним відділенням Куролес для з’ясування, яка ж потреба в подібному психологічному тиску, та спромоглася лишень кинути слухавку… Ясна річ – дороге процедурне обладнання, придбане якимось підприємцем, вимагає «відбити» затрати і «набити» прибутки…
І нарешті, пресловута «благодійна каса». У палаті з мамою лежала молода жінка без нирок… Вона провела у лікарні два дні, бо на триваліше перебування не мала грошей. Їй зробили процедуру гемодіалізу і третього дня вона поїхала додому в одне з сіл Володимир-Волинського району. Та ще й з боргами, бо не мала чим розрахуватися. Зате… ця жінка сплатила півтори тисячі грн внеску в «благодійну касу», лишивши 50 грн на дорогу додому, адже їй сказали, що інакше не випишуть з лікарні… Почувши це з її вуст, я спустилася на перший поверх і запитала у віконці з написом «Благодійний фонд розвитку медицини», – яка обов’язковість і примусовість благодійних оплат? На що мені відповіли – це добровільні внески.
Тобто, можна платити, а можна і ні? – перепитала.
Саме так, – підтвердили «касири».
Ось так. Але хворим ніхто про це не каже, розраховуючи, що кожен піде і заплатить. Навіть останню копійку, бо нікому нема діла до ближнього свого! Основне прибутки!
Різні «активісти», «патріоти», чи як їх назвати там, не раз бралися за примусове благодійництво, але віз і нині там. Кажуть, особливо наполегливі добилися привілей особисто для себе і їх лікують в разі потреби абсолютно безкоштовно… Щоб не пхали носа куди не слід.
Ну а решті… А решті дають папірець з написаною від руки сумою і вказують дорогу до благодійної каси. Як обов’язкову до сплати. До речі, співзасновниками цього «благодійного фонду розвитку медицини» є лікарі. Не всі, а «обрані»…
Здоров’я усім! Не хворійте, це дорого, незручно і створює враження непотрібності нікому, окрім своїх близьких».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандальна луцька лікарка уже не буде заробляти 189 тисяч
