image
 |  18 2 Березня 2019 | 16:37

Один день із Русланом Кошулинським

Домовляємось із кандидатом у Президенти України Русланом Кошулиським про зустріч у Львові. Вже тут дізнаємось, що сьогодні у нього щільний графік: спершу зустріч із виборцями у Жовкві, потім у містечку Рава-Руська, після цього — у Львові. Кошулинський пропонує послухати, що болить, пече і тисне українців сьогодні. Дорогою спілкуємося.

Отже, хто ж такий Руслан Кошулинський? 

Народився у Львові, на вулиці Польовій, й до сьогодні мешкаю у батьківській хаті. Навчався у львівській школі № 53. Закінчив спортивний інтернат, зараз це училище фізичного виховання, що на вул. Княгині Ольги. Мріяв бути тренером, не склалося. Потім навчався у кооперативному технікумі. За першою освітою я технік-технолог із приготування їжі, завідувач виробництвом і професійний кухар. Це, до речі, дуже цікавий фах. Бо кожна нація у своїй культурі має частку кулінарії. Наша кухня — також унікальна, бо українці змогли в одній страві поєднати непоєднуване: от борщ — це страва, яка має смак кислого та солодкого водночас. 

Далі була служба в Радянській армії. Я артилерист, стріляв із установки «Гіацинт». У 90-х роках, коли закінчив навчання, пробував заснувати свою справу, проте тоді це було складно. У середині 1990-х я був на заробітках, на півночі РФ, в артілі золотодобувників. Це складна робота, бо треба було по 12 годин без вихідних працювати. Проте високооплачувана. Там, зазвичай, працювали українці, бо місцеві лише пиячили. Доходило до криміналу: московити погрожували, мовляв, «ви сюди приїхали і нашу роботу забираєте», хотіли заборонити нам спілкуватись українською мовою, проте не вдалося. Тоді зі заробітків із Московії можна було живим і не повернутись. 

Коли у 1990-х повернувся з РФ, то знову хотів почати свою справу. Тоді мене неприємно вразило те, що робилось у державних органах влади. От я, хлопець із робітничої родини, прийшов у кабінет чиновника у Львові, а мені кажуть: «Здрастуйте, чєво ви хотєлі?». Я зрозумів, що як на чужині, у Московії був людиною другого сорту, так і в рідному Львові. Тоді мені сказали друзі: «Не влаштовує тебе таке, то йди і змінюй». Так 1996 року я став членом «Свободи». Це єдина політична партія, в якій я був. Роздавав партійні газети, стояв у наметах, клеїв плакати. Тоді зрозумів, що у мене немає спеціалізованої освіти, щоб представляти громаду в органах влади. Тож вступив у Тернопільську академію народного господарства. За другою освітою я юрист. Був депутатом Львівської міської та обласної рад, Верховної Ради, заступником голови Верховної Ради. 

2014 року ви провели засідання Верховної Ради, на якому усунули Януковича… 

Так, тоді два дні довелося керувати Україною: з 20 по 22 лютого 2014 року. Важкий був час. У центрі Києва — розстріли… уже втік Янукович, міністри, спікер парламенту, його перший заступник… Треба було забирати «Беркут» з Майдану і позбавляти Януковича влади. Іноземні посли відразу заявили нам: або заберете владу у Януковича демократичним способом (через голосування в парламенті), або ми визнаємо вас терористами. Тоді я як єдина легітимна влада в країні (другий заступник Голови ВРУ. — Ред.) з Інститутської пішов у Раду та зібрав нардепів на засідання. Пригадую, у Раді тоді було багато «Беркуту»… Але ми таки проголосували за позбавлення Януковича влади й за повернення «Беркуту» в місця дислокації. 

А що було після Майдану?

На початку 2015 року я з друзями Олексієм Кайдою та Маркіяном Лопачаком пішли у військовий комісаріат, взяли повістки та поїхали на фронт. Останнє місце моєї служби — м. Попасна Луганської області, 44-та бригада. 

Приїжджаємо у Жовкву, це районний центр біля Львова. Тут у Кошулинського зустріч із виборцями. Націоналіст поспішає, кажучи, що не хоче, аби люди на нього чекали. Поблизу місцевого Будинку культури уже зібрались жителі міста. Кошулинський спершу прямує до намету, де стоять агітатори від «Свободи», вітається. 

Потім заходить у залу. Питає, чи добре його чути на задніх місцях. При цьому жартує, що у школі на задніх лавах завжди сиділи ті, хто здебільшого непогано реалізували себе у житті. 

Розмову з виборцями розпочинає з особистої презентації. Особливо наголошує, що має традиційну сім’ю — дружину та трьох дітей. Зала розуміє натяк і гучно аплодує. Кошулинський починає презентацію свого Плану докорінних перетворень:

«Тепер поговоримо про виклики, які стоять перед українцями. Зокрема, про те, як перемагати у війні. Колись під час Другої світової Андрей Шептицький вживав термін «справедливий мир для українців». Він казав: якщо не буде справедливості, війна продовжуватиметься. Зараз — те саме. Бо москалі — це дуже складний та потужний ворог. До порівняння, оборонний бюджет України — 3 млрд дол., Московії — понад 70 млрд дол., Сполучених Штатів — 719 млрд дол. В Україні не оновлюється озброєння: я служив 1987-го та 2015 року на тій самій гарматі. Востаннє був на Сході 28 січня, а тому реально знаю, в якому стані у нас армія. Солдати й надалі воюють старим радянським відремонтованим непотребом. Військова наука каже: якщо ви не маєте сучасної зброї, гинутимуть люди. Тому сьогодні треба озброювати армію, щоби мінімізувати людські втрати. Українська влада за папірець, який називається «Будапештський меморандум», уже віддала нашу ядерну зброю, сказавши, «ми всі мирні, ми ні на кого не хочемо нападати». Напали на нас. Бо у світі поважають лише сильного. Москалям не потрібен Крим чи частина Донбасу. Їм потрібне відновлення кордонів колишнього Радянського Союзу, щоб як із 1939-го по 1989 рік країною їздили каральні загони КГБ-ФСБ і вбивали нас тільки за те, що ми українці, спілкуємось українською мовою. Погляньте, що сталось з Білоруссю… З держави лишились лише обриси. Таку саму долю москалі готували для України. Якби ми їх не зупинили 2014-го, це вже було б зреалізоване. Ядерну зброю ми зробити не можемо, бо останні 24 кілограми збагаченого урану Янукович віддав Гіларі Клінтон за фотографію з Обамою. Але наші заводи можуть будувати ракети, танки. Головне — фінансування».

Руслан Кошулиський згадує і про міжнародну підтримку України, наголосивши, що потрібно відмовлятись від Норманського формату.

«Я мав розмову із представниками нової влади Америки. Я їх запитав, а чому США допомагають Польщі, а не – Україні. Американці визнають, що українці дійсно мають унікальний досвід у протистоянні з Московією, що вони у нас вчаться…але поляки, на відміну від нинішньої української влади, – надійні та передбачувані. Штати кажуть: «А чого ви від нас хочете? Ми втрачаємо гроші, накладаємо санкції на московських олігархів, а ви із ними далі торгуєте, дозволяєте їм заробляти в Україні…То ви, українці, визначтесь: у вас гібридна війна чи ґешефтна?!» І скажіть, що США не мають рації… 11 з 24 українських обленерго належать екс-віце-спікеру Дерджуми РФ Бабакову. У США проти нього санкції ввели, а в Україні він заробляє. У центрі Києва стоїть величезний ТРЦ «Океан плаза», що належить правій руці Путіна Аркадію Роттенбергу, фірми якого будували Керченський міст. Американці теж проти нього ввели санкції, а в Україні він заробляє. Нещодавно був на зустрічі в Ніжинському механічному заводі. Трудовий колектив мені розказав, що їхнє підприємство програло тендер на постачання продукції державному підприємству «Укрзалізниця» московській фірмі, яка дала на 3 гривні менше. П’ятий рік війни! Львівська область за 2018 рік збільшила імпорт з РФ на 500 % . То що ми хочемо від американців? Дипломатичні стосунки не розірвані, бізнес країни-агресора вільно себе почуває. У них запитання: Україна торгує чи воює з РФ?».

Згадує Кошулинський і про те, що з України втікають люди, не маючи тут можливостей заробляти.

«Населення України щорічно зменшується на 250 тисяч осіб. Мав зустріч у Броварах: молода жінка каже, що у них троє дітей, обоє з чоловіком працюють, проте ні на що грошей не вистачає. І вони не мають, де жити. Що я їй можу порекомендувати?Виїжджати? От у «Свободи» є програма, яка зареєстрована у Парламенті, щоб родина із трьома дітьми отримувала безвідсотковий кредит на придбання житла, сім’я із чотирма дітьми – 50% знижки від держави на придбання житла, сім’я із п’ятьма та більше дітьми — безкоштовне житло від держави. Я не знаю, чому влада не хоче її прийняти. У сусідній Польщі, до слова, при народженні другої та наступних дітей з державного бюджету щомісячно виділяють 500 злотих на кожного. Це десь 3500 грн. І це при тому, що у них високі зарплати та низькі ціни на продукти харчування й одяг. Польська влада мислить стратегічними категоріями. Українців же в економічний спосіб витискають з держави. Прямим текстом кажуть: виїжджайте, вас забагато. 

Я – колишній заробітчанин, проїхав півсвіту. І ніде за кордоном не бачив українців жебраками. Зі своїми руками, хистом та розумом – вони себе можуть реалізувати в чужих умовах. А у себе вдома — ні. Чому? Бо влада створює умови для розвитку олігархічного бізнесу та монополій, а не для життя українців. Якщо українці не зароблятимуть в Україні, то хто вкладатиме в українську культуру, армію? Тільки українцям це потрібно! Олігархам – ні, вони домовляться між собою. Їм не потрібні розумні, працьовиті, заможні українці, їм потрібна територія, на якій вони зароблятимуть, а ще дешева рабсила, що працюватиме запівдарма й купуватиме товари для життя втридорога». 

Далі Кошулинський пропонує пригадати тих українців, які свого часу заробляли гроші та вкладали їх в розвиток українства. 

«Ми перестали цінувати тих українців, які вміли заробляти гроші: Симиренко, Чикаленко, Яхненко, кого ще знаєте?», — питає він. 

Хтось іронічно вигукує: «Порошенко». Зала сміється. 

«Терещенко», — чути ще. 

«Так, ще Терещенко. Але ви тільки подумайте: не було б Симиренка, не було б і творчості Шевченка… 

Моє бачення економічного розвитку України — це максимальне сприяння розвитку українського підприємництва. Для цього необхідна зміна Податкового кодексу за принципом: малий бізнес — малі податки, великий — великі податки. Також націоналісти уже зареєстрували Антиолігархічний пакет докорінних перетворень, який підніме економіку України. До нього увійшли законопроекти, що пропонують зміни як в економічний, так і в політичній царині. Ми підготували законопроекти про заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, про заборону приватизації стратегічних підприємств, про націоналізацію електро- та енергогенерації, про заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів. Цей Антиолігархічний пакет увійшов до мого Плану докорінних перетворень, а внесення його на терміновий розгляд у ВРУ буде одним з моїх перших рішень на посту Президента». 

Після представлення своєї програми Кошулинський пропонує залу поспілкуватися з ним. Люди запитують про наболіле: війну, тарифи, зарплати, пенсії, вибори. Одна із жінок просить у Кошулинського охарактеризувати своїх опонентів, зокрема, Порошенка, Тимошенко, Зеленського. Націоналіст відмовляється: 

«Ви виборці, вам їх характеризувати. Не мені».

Після майже двогодинної розмови Кошулинському кажуть, що у клубі за кілька хвилин почнеться концерт. Націоналіст вітається з виконавцями та прощається з виборцями.

Відтак їдемо у Раву-Руську. Це містечко у Львівській області на кордоні з Польщею. Тут біля клубу Кошулинського зустрічає сільський голова та запрошує у приміщення, де на кандидата у Президенти України уже чекають місцеві мешканці.

Кошулинському пропонують вийти на сцену, він відмовляється, каже, що буде ближче до людей. З присутніми націоналіст спілкується про заробітчан.

«Основним інвестором України є заробітчани. Минулого року вони лише офіційно через банківські установи перевели в Україну 11 мільярдів доларів США, неофіційно, очевидно, ще більше. І це при тому, що весь річний бюджет України становить приблизно 30 мільярдів. 

Був у невеликому містечку на Франківщині. Там населення 10 тисяч людей. З них три тисячі переїхали в Антверпен. Запитую, а вони колись повернуться? Мені відповідають: «А куди? Де тут можливо заробити, як дітей годувати?» 

Щоби вирішити цю проблему, «Свобода» пропонує вважати кошти, які заробітчани пересилають в Україну, інвестиціями у власний бізнес, і не оподатковувати їх хоча б на п’ять років. Необхідний для цього законопроект я написав спільно з народним депутатом, свободівцем Михайлом Головком. Цей законопроект, до речі, дуже схожий до того, який раніше впроваджував Лі Куан Ю в зараз суперрозвиненому Сінгапурі».

Далі Кошулинського запитують про те, який вплив на економіку України мають олігархи.

«Чи знаєте ви хоч одного польського олігарха? Ні. І сьогодні Польща уже відмовилась від співпраці з МВФ. Вони самі можуть на себе заробити. Нам потрібно заборонити продаж державних стратегічних підприємств. Не можуть облгази чи обленерго бути в руках олігархів. Мене дивує, чому прем’єр-міністр — найманий працівник, з екрану телевізора закликає продавати усі державні підприємства. Чому під час війни продають за безцінь навіть такі прибуткові заводи, як Одеський припортовий? Хто продає курку, що несе золоті яйця? Ми не проти державної власності, ми проти олігархічного способу управління. 

Наприклад, ДТЕК Ахметова скуповує усі ТЕС та монополізує ринок. Є місто Березань Київської області. У них тариф на воду – 34 грн за кубометр. Запитую, чому так дорого, бо ж недавно був у Хмельницькому, там — 16 грн. Мені відповідають: «Ми вивчали досвід Хмельницького, там резервуари з водою наповнюють вночі, коли діє нічний тариф на електроенергію. Ми теж так захотіли, підготували технічні умови — пішли в обленерго і усвідомили, що нам цього ніколи не затвердять. А все тому, що власник обленерго – той самий олігарх. Він зацікавлений у тому, щоб ви споживали більше й, відповідно, платили більше». 

«У Львові також є олігархи. Як їх усунути?», — питають у залі. 

«Владу можна усунути двома шляхами: демократичним та під час Революції. Третій Майдан не буде мирним. А тому пропоную прийти на вибори та зробити свій вибір», — каже націоналіст. 

«Вони все одно сфальшують», — зітхає чоловік років 60. 

«Сфальшують, якщо ви не проголосуєте, бо тоді ваш бюлетень буде чистим і там напишуть, що завгодно. Якщо прийдете — підробити результати буде важче. Бо ж ще є міжнародні спостерігачі, які повинні визнати вибори легітимними», — переконує Кошулинський.

Після розмови Кошулинський дякує місцевим за розмову та прощається. Попереду — зустріч у Львові. У автомобілі кандидат у Президенти фотографується у шапці дивізійника та у Facebook публікує запрошення-нагадування про зустріч на Сихові (район Львова). Дорогою говоримо про перемогу на окупантом. У Кошулинського є чіткий план закінчення війни.

«Я зараз не обіцятиму, що якщо стану Президентом, то за два тижні закінчу війну та настане мир. Ми всі розуміємо, що це нереально. Нам потрібен не просто мир, нам потрібна перемога. А ми надто малі, щоб швидко знищити московського ведмедя. Для перемоги нам потрібно спершу навести порядок в Україні: усунути олігархів від влади, які наживаються навіть на війні, розірвати з Московією дипломатичні стосунки, відмовитись від мінського процесу та норманського формату і врешті почати співпрацювати зі США та Великою Британією. Тільки так ми отримаємо справедливий український мир».

На Руслана Кошулинського вже чекає вщерть заповнена зала. Ми ж прощаємось.

Марія Бойко, Вголос

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити