Для сходження снігової лавини потрібно кілька факторів: це й перевантаження похилої площини гори сніговою масою, й танення нижніх шарів снігу, й врешті-решт - порив вітру, чи зірваний з висоти камінь, чи навіть гучний звук призводять до руху сотні тон снігу та льоду вниз, змітаючи все на своєму шляху.
Так сталося і у нас. Проблеми, що роками накопичувались, не озвучувались і не вирішувались, набирають вигляду снігової лавини, яка стає неконтрольованою, раптово вириваються на перші шпальти українських і закордонних медіа, завдаючи країні серйозного репутаційного удару. Маю на увазі СЗЧ у 155 бригаді і не тільки в ній, вбивство військовослужбовця в Пирятині, серія атак на ТЦК у Рівному і Павлограді.
Ще у вересні 2023 р, перебуваючи на посаді командира медичної роти в 100 бригаді ТрО, вперше зіткнувся з ситуацією, коли з підпорядкування підрозділу, «зник» військовослужбовець. Чомусь тоді певну долю відповідальності відчував і за собою. Як виявилось в подальшому, втікач був мобілізованим нещодавно, але його послужний список вже набув чітких кримінальних обрисів. Але я за інше.
На початку війни 100 бригада ТрО була у своїй переважній більшості сформована з мотивованих добровольців, фактично «повстанською армією». Ще раз наголошую, МОТИВОВАНИХ, бо кожен з нас знав, чому він взяв зброю у руки. Тому СЗЧ на рівні формування були поодинокими спорадичними випадками. Знову ж таки, мотиваційні чинники теж бувають різними. Для мене, як переконаного націоналіста, війна з ерефією носить світоглядний, екзестенційний характер. Для багатьох моїх побратимів також. Адже залишити, наприклад, високооплачувану працю у спокійній і ситій Європі, повернутись на Батьківщину, зануритись у суворі українські реалії - це треба бути «ще тим козаком». Наведу приклад батальйону «Свобода», де ідеологічне переконання взагалі може слугувати взірцем для Збройних Сил, чи батальйонів «Карпатська Січ», ОУН, «Правий сектор», що роками утримують рубежі оборони, не віддаючи оркам ані метра української землі. Там випадки СЗЧ взагалі казуїстика. Хоча й матеріальний чинник, що дозволяє на пристойному рівні утримувати родину, також є далеко не останнім у контексті нашої теми.
Отже, що держава зробила протягом трьох останніх років для того, аби світоглядно і матеріально посилити мотивацію до військової служби? Відповідаю: нічого.
Базова військова підготовка вводитиметься для студентів українських вишів лише з 2025 року, проблемами військово-патріотичного та ідеологічного виховання дітей та молоді займатися нікому. Курси історії, української мови у «вишах» суттєво скоротилися. Заробітна плата підвищилась у працівників правоохоронної системи, судів, рахункової палати, і лише військовослужбовців у цьому списку немає.
Коли у січні 2023 року Президент підписав ЗУ № 8271, що посилював відповідальність за СЗЧ, було близько 10 тис. втікачів. Ухвалений Верховною Радою ЗУ №11322 про «амністію…» зробить ситуацію взагалі патовою. Наразі у країні нараховується близько ста тисяч «сезечешників». Висновки робіть самі. За великим рахунком, це 15-17 повноцінних сухопутних бригад. Саме їх не вистачає зараз, аби «закрити» кадровий голод на нашому східному напрямку. Відповідальності у «бігунів на лижах» немає жодної. Наприкінці третього року війни військова прокуратура відсутня, як відсутні й військові суди. Матеріали про СЗЧ розглядають працівники ДБР, що при їхній завантаженості і, скажімо, «зацікавленості» в розслідуванні перетворює розгляд кожної справи на довготривалий і неефективний процес. Як результат - відповідальність за промахи на фронтах перекладається на командирів середньої ланки, що у багатьох випадках робить їх заручниками ситуації.
А починати, на мій погляд, потрібно з елементарного впорядкування розбалансованої законодавчої бази, прийняття не популістських а справедливих законів, бо московити, чого там гріха таїти, значно переважають нас не тільки в кількісному чи технологічному вимірах, але й в організаційному. Акцент на роботі з мотиваційними чинниками, розумний баланс різнопланових варіантів по відношенню до мобілізованих і сезечешників зробив би цю роботу набагато ефективнішою. А що ж демотивує нинішніх «бігунів» ? Та все та ж корупція в усіх сферах цивільного життя. Наприклад, щорічно різноманітні корупційні схеми призводять до втрат українського бюджету в розмірі понад 500 млрд. грн. І викорінивши їх, зможемо вже цьогоріч не тільки збільшити фінансове забезпечення діючого війська, але й мобілізувати 100 тис. новобранців, що вдовольнило б наші теперішні потреби.
Проте, механізм державного устрою в цьому випадку має працювати вже у зовсім інакшому режимі.
Сергій Сівак, депутат Луцької районної ради від ВО «Свобода», заступник голови Луцької районної ради, майор медичної служби
