image
23 Жовтня 2020 | 09:35

Світлана Соколюк: Зроблене добро завжди повернеться сторицею*

Городищенська ОТГ на Волині зруйнувала міф про те, що успішними, заможними і сучасними можуть бути лише села, прилеглі до великих міст. Самодостатня фінансово незалежна громада сьогодні впевнено дивиться у майбутнє. Велика заслуга у цьому голови Городищенської ОТГ Світлани Соколюк. Вона була з громадою у найважчі роки. Сила духу, організаторські здібності, цілеспрямованість та віра у людей допомогли вистояти і перемогти.

— Світлано Василівно, де пройшло Ваше дитинство?

— Я — з Рівненської області. У Дубровицькому районі серед мальовничих поліських лісів є гарне село Кривиця. Мої дитячі роки пройшли саме там. Я росла у глибоко віруючій сім’ї. Уся родина, діди і прадіди вірили у Бога. Це передалося мені. Пригадую часи, коли на Пасху школярів не пускали у церкву. До релігії тоді ставилися з осудом. Проте мама вела мене туди і казала: віра у Бога – це основне, що має бути в житті людини.

Навчалася у школі на відмінно. У дитинстві мріяла бути вчителем. Також вже у шкільні роки в мене проявлялися лідерські якості. Я не боялася брати ініціативу на себе. Бути організатором. Вчителі бачили ці риси мого характеру і завжди їх підтримували.

— Як потрапили на Волинь?

— Моя сестра вийшла заміж у село Дерно Ківерцівського району. Мій тато помер рано, коли я ще ходила у третій клас школи. Пригадую, після закінчення школи я приїхала до сестри і кажу: хочу поступати до Луцького педагогічного інституту. Це був 1983 рік. Однак, перший вступний іспит здала на 4,3 за 5-бальною системою. Після цього розчарувалася і зразу ж забрала документи. Думаю, поспішила з таким емоційним рішенням. Попереду були ще іспити, і я мала усі шанси пройти. Тоді були такі часи, що після школи треба було відразу або поступати, або йти на роботу. Мій трудовий шлях розпочався з меланжевого заводу у Луцьку. Мене дуже гарно прийняли у цеху. Навіть зараз підтримую зв’язок із колегами, хоча пройшло вже 35 років. І хоча на роботі все складалося добре, мені дуже хотілося вчитися.

— Вам вдалося реалізувати свою мрію?

— У Горохівському районі є таке село Жабче. Там живуть мої двоюрідні сестра і брат. Одного разу родичі приїхали гостювати в моє село Криницю. Чоловік моєї сестри дізнався, що я хочу вчитися. Запропонував поступити у Горохівський радгосп-технікум. Я погодилася. Пригадую, завуч технікуму подивився мій атестат і поцікавився: яка врожайність з одного гектару? А у нашому сільському клубі висіла дошка з найкращими працівниками колгоспу та врожайністю. Я відповіла – 17. Він каже: орієнтуєшся, з тебе буде хороший агроном. І мене взяли на спеціальність «агронома-організатора». Вчилася я добре. Але моя класна керівниця Ганна Дмитрівна ще тоді казала: думаю, агрономом ти недовго працюватимеш, а от керівник з тебе точно вийде. Щоправда, якої ланки – не уточнювала. Як виявилося, як у воду дивилася.

— Як ви потрапили у село Городище?

— Коли їхала навчатися у Горохів, то проїжджала село Городище. Раніше біля дороги був знак «Слава праці». Ми з подругами ще говорили: напевно тут мешкає багато працьовитих людей. Тоді на роботу влаштовували за направленням. І ось я у вересні 1985 року прийшла в управління сільського господарства, а мені кажуть: потрібен агроном у село Городище. Я приїхала у село, розпитала, де контора. Тоді вона розташовувалася у маленькій хатинці. Зачекала. Приходить молодий невисокого росту чоловік і каже: я голова колгоспу. Так я познайомилася з Анатолієм Олександровичем Никонюком. Голова колгоспу відразу ж ввів мене у курс справи. Показав карту полів. Розповів, що підприємству потрібні агрономи по захисту рослин. І так я стала працювати у Городищі. Тоді ще не знала, що з цим селом буде нерозривно пов’язане моє подальше життя.

— За яких обставин Ви познайомилися зі своїм чоловіком?

— Це був кумедний випадок. Бригадир відправив мене на поле підсівати пшеницю ячменем. А на тракторі працював такий хлопець Микола Соколюк. Ми дві години сперечалися як правильно підсівати поле, поки не приїхав голова колгоспу. Проте наша суперечка через кілька місяців завершилася шлюбом. 18 травня 1986 року ми з Миколою поєднали свої серця і долі.

— Однак, доля розпорядилася так, що Вам довелося змінити вид трудової діяльності...

— У колгоспі пропрацювала два роки. А потім була утворена Городищенська сільська рада. І мене у лютому 1988 року взяли на посаду секретаря виконавчого комітету новоутвореної сільради. За 10 років роботи пройшла усі ланки роботи. Це були важкі часи. Економічна криза, зубожіння населення. Але нам вдалося вистояти. Я здобувала досвід та нові знання. Навіть один рік виконувала обов’язки голови сільради. Звикала боротися і перемагати. А у 1998 році мене обрали сільським головою Городищенської сільради.

— Ви очолювали Городищенську сільраду до 2017 року. Розкажіть про ці роки. З якими проблемами стикалися і як їх вирішували та досягали результатів?

— Проблем було дійсно багато. Ще коли я виконувала обов’язки сільського голови, постало питання переведення нашої котельні з вугілля на газ. Спочатку боялася підписувати фінансові документи. Бо це – гроші громади, якими я зобов’язана розпоряджатися правильно і для загального блага. Але мені завжди допомагали і підтримували люди, котрі йшли поряд. Це Іван Семенович Луцик, Василь Павлович Дмитрук і наш господарник Анатолій Олександрович Никонюк. Завдяки їм моє перше бойове хрещення вдалося. Ми успішно перевели школу, дитсадок, будинок культури на опалення газом.

Попри труднощі з фінансуванням, нам вдалося зберегти усі заклади комунальної власності в селі. Жодна установа не розвалена і не розкрадена. Працюють усі комунікації. А були такі важкі дні, коли мова йшла про відключення опалення. Дитсадочок, будинок культури, школа, сільська рада зараз мають ошатний і красивий вигляд. Звісно, це забрало у мене багато здоров’я та нервів. Але я рада, що разом з громадою ми подолали важкі часи і тепер впевнено дивимося у майбутнє.

Я завжди наголошувала: ми працюємо однією командою задля спільних цілей. Голова сільської ради, директор ТзОВ «Городище», директор школи, завідувачі дитсадком та будинком культури. Наприклад, ми щороку визначаємо наші пріоритети та втілюємо заплановане. Цього року робимо капітальний ремонт дитсадка. Наступного приступаємо до іншого об’єкту. І так, крок за кроком, село оновлювалося.

Я дуже люблю культуру. Хто не знає минулого, у того немає майбутнього. Ми маємо зберегти наші звичаї та обряди. Після важкої праці людина заслуговує на відпочинок. У нашому будинку культури ставили вистави навіть, коли він не опалювався. Коли у Городище в 2002 році повернувся Анатолій Никонюк і взяв на себе керівництво аграрним підприємством, я прийшла до нього з проханням посприяти перекриттю даху будинку культури. Він не відмовив. І сьогодні у нас є чудовий будинок культури з сучасним ремонтом, меблями.

Наша школа теж за цей час суттєво оновилася. Закупили нові парти та стільці. З’явилися комп’ютери. Проведено капітальні ремонти всередині приміщення. Для цього ми використали різні джерела фінансування – бюджетні кошти, допомога з району та з нашого агропідприємства «Городище».

— У 2017 році внаслідок реформи децентралізації утворилася Городищенська ОТГ. Вас обрали головою новоствореної громади. Як працюється в нових умовах?

— Наша громада — унікальна. Адже в ній об’єдналися села з різних районів – Луцького та Горохівського. На першому етапі потрібно було прийняти у комунальну власність громади усі школи, дитсадки, котельні, шкільний автобус. Спочатку було важко. Але завдяки злагодженій роботі проблеми вдалося вирішити. Серйозно зріс бюджет громади. А разом з ним і наші можливості. Якщо у 2017 році в нас було 3 млн гривень, то зараз бюджет ОТГ збільшився до 30 млн гривень. Отримали по 10 млн освітньої та медичної субвенції. Маємо 18-20 млн гривень власних надходжень, що становить близько 6000 гривень на одного мешканця ОТГ. Ми стали самодостатні і самостійні. Навчилися самі заробляти і дбати про себе. Мало того, у 2020 році з бюджету громади вилучається 800 тисяч гривень реверсної дотації у державний бюджет. Цим похвалитися можуть лише дуже успішні громади. Наприклад, ті, які знаходяться поруч з обласним центром. За останні три роки на території Городищенської об’єднаної громади справді зроблено багато хороших справ.

— Розкажіть про це детальніше.

— У нас затверджений соціально-економічний план розвитку громади на 5 років. Зараз пройшло лише три роки. Але вже є вагомі здобутки. Першим завданням став ремонт доріг. Ми об’їздили усі шляхи новоствореної громади. Вивчили стан справ в кожному селі ОТГ. Деякі дороги, як наприклад дорога до Дубової Корчми, взагалі були майже відсутні. Зараз там прокладний новий асфальт. Загальна вартість ремонту дороги склала понад 12 млн гривень, з яких 1 млн гривень – кошти ОТГ. На ремонт доріг на території Городищенської сільради ми виділили 5,8 млн гривень, залучили 850 тисяч спонсорських коштів та отримали 4,8 млн державної субвенції. Багато зроблено у старостинських округах, які входять до нашої громади. Так, у Несвічах за останні три роки на ремонт доріг витрачено майже 1,8 млн гривень, в Угринові – понад 2 млн гривень плюс 8,2 млн гривень державної субвенції. У Михлині – 169 тисяч гривень, у Бережанах – 142 тисяч гривень.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наші пріоритети – у цифрах і фактах*

Пригадую у нас була виїзна сесія в селі Михлин. Там був ФАП, який опалювався лише каміном, а приміщення пошти затоплювалося дощовою водою. Зараз ситуація кардинально змінилася. У Михлині діє культурний центр, в будівлі якого знаходиться пошта, медпункт, старостат, будинок культури та діють усі гуртки. Загалом на культуру і спорт в ОТГ за три роки виділено 3,5 млн гривень, а на освіту – більше 8,7 млн гривень. Майже 1,7 млн гривень витрачено на благоустрій.

Чимало робіт виконується за рахунок спонсорських коштів. Також ми виграли проєкт «Поліцейський офіцер громади», який фінансується коштом міжнародних партнерів. У червні поліцейський офіцер Городищенської громади отримав новий службовий автомобіль. У нас функціонує поліцейська станція.

— Ви зараз балотуєтеся на посаду голови Городищенської ОТГ. Які плани на майбутнє? Що хочете зробити для громади?

— Наша громада після виборів 25 жовтня стане ще більшою. До Городищенської ОТГ приєднають Губинську, Колодеженську, Чаруківську та Шклинську сільську ради. Також до нашого складу увійде Сенкевичівська селищна рада. Це – значна за площею територія, яка вимагає комплексного вивчення проблем на місці. Я впевнена: ми будемо продовжувати наші починання, які започаткували раніше. Потрібно всі населені пункти громади з’єднати якісними дорогами, Зберегти школи та дитсадки. Відремонтувати їх, де є така необхідність. Провести вуличне освітлення. Довести до нормального стану усі амбулаторії, щоб вони могли надавати якісні медичні послуги. Моїм пріоритетом також є реалізація програми НАССР у всіх селах ОТГ. Зараз діти у школах Несвіча, Угринова та Городища харчуються за цією програмою.

Загалом фундаментально нічого не змінюється. Однак, зростає обсяг роботи у зв’язку з приєднанням нових населених пунктів. Які базові речі сьогодні потрібні людям у селі? Хороша дорога, освітлена вулиця, робота з гідною зарплатою, соціальна інфраструктура – амбулаторія, дитсадок, школа. Над цим моя команда буде працювати в першу чергу.

— Розкажіть про Вашу сім’ю.

— Я – мама, бабуся, жінка. Маю двох синів, онука, невісток. Також у мене є хороші родичі і багато друзів. З деякими ми крокуємо разом по життю вже 30 років.

— Як відновлюєте свої сили після важких робочих днів?

— Чесно кажучи, часу на відпочинок фактично немає. Але я звикла до такого ритму роботи. Це моє життя. Люблю вірші. Коли хтось приходить без настрою, я розповідаю людині гарний вірш. І тоді настрій у людини покращується. По неділях ходжу у церкву. Молитва відіграє велике значення в моєму житті. Дозволяє віднайти душевний спокій та гармонію.

— Світлано Василівно, з Вами пов’язана легенда про те, що ви приносите щастя молодятам. Розкажіть про неї.

— Коли я була секретарем сільської ради, то виконувала функцію обрядовця – розписувала молоді сім’ї на сцені, благословляла добрим словом на подружнє життя. Зареєструвала понад 350 шлюбів — і жоден із них не розпався.

— Назвіть Ваше життєве кредо.

— Моє кредо: робити людям добро. З ним я йду по житті. Прагну ставитися до людей так, як хотіла б, щоб вони ставилися до мене. Інтереси громади та її добробут для мене завжди на першому місці. Так заповідали мені мої батьки. Бо зроблене добро завжди повернеться тобі сторицею.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Валентина ЗАЛЕВСЬКА: Шукатиму можливості зробити корисне для громади*

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити