Не менше тридцяти хлопців із села Облапи Дубівської громади Ковельського району пішли боронити Україну.
Коли мова йде про Облапи Ковельського району, то неодмінно треба сказати, що воно особливе: в цій місцевості загинуло 74 вояки ОУН–УПА та 80 були репресовані, - пише газета Волинь.
Їхні прізвища назавжди залишилися у пам’яті земляків – вони увічнені і на меморіальних плитах пам’ятного знаку «Борцям за волю України». Це були патріоти, які ставили собі за мету «боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську
Самостійну Соборну Державу». І коли староста Облапського старостинського округу Петро Олексюк сказав: «Не менше тридцяти наших хлопців пішли боронити Україну», – то ці слова були свідченням того, що онуки борців за Україну достойно продовжують їхню справу.
«Маленька, худенька, а скільки життів врятувала!»
На жаль, четверо захисників уже в Небесному легіоні. Директор Будинку культури Ніна Божук показує куточок пошанування Романа Данилевича, Ігоря Кірєєва, Миколи Плеска («Микола не місцевий, але був облапським зятем, то вже став нашим»). Їхні життя обірвалися на Сході України ще під час АТО. А поряд із портретами мужніх чоловіків – ще один: з нього дивиться, усміхаючись, бойовий медик Світлана Поліщук, яка загинула торік – 30 серпня під час артилерійського обстрілу шпиталю біля Харкова зупинилося її серце.
Не стало жінки з незвичайною долею, яка служила в 14-й ОМБр. Із вуст одного з побратимів, які приїхали на її похорон, прозвучали такі слова: «Маленька, худенька жінка, а скільки в неї було сили, скільки життів врятувала вона!». До речі, донька покійної добиралася на похорон матері із Криму.
Виявляється, одні родичі Світлани живуть в Облапах, а другі – в Сімферополі. Мати її виїхала свого часу в це місто на Кримському півострові. Там мала сім’ю, працювала медиком. Там народилася Світлана. Теж стала медиком. Заміж вийшла. У неї є донька й син. Із чоловіком, як це трапляється, життя не склалося. Як захворів дідусь в Облапах, а потім треба було самотню бабусю на старості доглядати, вони з матір’ю приїхали на Ковельщину. Після смерті 97-літньої бабусі мати Світлани вернулася в Сімферополь, а сама вона залишилася тут. Оскільки роботи за спеціальністю в селі не було, та й у Ковелі влаштуватися непросто, то Світлана торгувала на базарі. Але про медичну спеціальність не забувала. А потім підписала контракт на три роки й пішла служити в 14-ту ОМБр – термін закінчувався у листопаді 2022-го. Жінка з незвичайною долею, яка ніколи не втрачала надії, що «Крим буде наш», повернулася на вічний спочинок туди, де її коріння.
«Було, що ресори старі шукали й броніки з них робили для хлопців»
Якраз тоді, коли я була в Облапах, які належать до Дубівської громади, сюди приїхали секретар
Дубівської сільської ради Ольга Копанчук, котра з перших днів великої війни очолила волонтерський рух у громаді, і підприємець Віктор Самчук, який ще у лютому 2022-го запропонував свої послуги перевізника й ось уже другий рік доправляє допомогу на Схід України бійцям, зокрема землякам. Перед черговою поїздкою вони прибули сюди, аби забрати те, що підготували місцеві волонтери. Галина Солопчук, яка за головну тут, говорить:
– Обдзвонила своїх жінок, сказала, що цього разу треба напекти пирогів, і от готово – вантажимо й свою часточку з того, що поїде на передову.
При цьому Галина Петрівна зазначає, з якою любов’ю все зроблено: у гарно оформлених пакетиках – подяки солдатам від дітей, які зігріють їхню душу, бо ж нагадають кожному про їх синів і дочок, онуків, заради майбутнього котрих воюють. А те, що Галина Солопчук тут «головна» у волонтерстві, як з’ясувалося в подальшій розмові, сталося само собою:
– Коли все почалося, то шукали людину, яка добре знає мешканців села, аби списки скласти. Вибір впав на мене, бо я вже тридцять років в Облапах молоко від людей приймаю. Так і ліг на мене цей обов’язок. У нас організувалася група, яку назвали «Оборона Облап». Я завжди на зв’язку. Якщо є якась нагальна справа, то всі зразу знають.
Нема як перепочивати – щоб швидше перемогти ворога, треба добре постаратися і в тилу...А щодо тих «нагальних справ», то вони різні були. І на чергування ходили, «бо ж то й дрони літали», велосипедами об’їжджали територію й навіть макети танків робили та, замаскувавши, виставляли на в’їзді до села, «щоб збити з толку ворога, як посуне». А ще гроші збирали і на продукти, й на дрони, шукали ліжка, матраци й відправляли у Володимир у військову частину, коли новоприбулим солдатам не було на чому спати. Галина Солопчук особливо наголошувала на тому, що вчителі місцевої школи активно долучилися до волонтерства – вони й уроки проводили, й варили та пекли, коли готувалася чергова передача на фронт. І тепло відгукується про тих односельчан, які останнім діляться.
На жаль, кожен день може бути останнім для тих, хто на передовій. Із близько тридцяти мобілізованих з Облап четверо були поранені, один пройшов через полон. Після лікування та реабілітації дехто вже повернувся на фронт. Серед тих, хто воює, – син та онук директорки місцевого Будинку культури Ніни Божук – Андрій Божук і Юрій Ярмолюк (син дочки). Тож живе жінка від вісточки до вісточки від них. Як каже, і вранці, і ввечері молиться за їхнє здоров’я та всіх, хто сьогодні в тому пеклі. Невипадково вона – одна з тих, хто волонтерить ось уже другий рік, аби за можливості допомогти і рідним людям, і їхнім побратимам.
Звичайно, найбільша мрія мешканців села Облапи, як і всіх українців, – аби швидше настала Перемога.
З приводу того, що цей довгожданий день відзначать тут по-особливому, Галина Солопчук говорила:
– Тоді ми розкажемо й покажемо (у нас є такий архів), як жилося у війну, чим доводилося займатися: як на блокпосту дівчата стояли, яку зброю мали, як на початках ресори старі збирали й броніки з них для хлопців робили – важезні вони були, але дуже потрібні, бо рятували життя.
«Мамо, ти вмієш через фейсбук поросят продавати, то зможеш і грошей на спальники назбирати»
На другому році повномасштабної війни інколи чуєш, що люди вже втомилися, видихнулися, а тому волонтерські позиції трохи здають. По правді, в Облапах я цього не відчула. Виявилося, що, крім «Оборони Облап», тут є ще одна група, котра активно допомагає захисникам, – «Облапівські волонтерочки». Її очолює Любов Зубрикова. Молода жінка, мама чотирьох діток, сказала при зустрічі:
– Нема як перепочивати – щоб швидше перемогти ворога, треба добре постаратися і в тилу...
Торік 10 лютого Люба з цивільним чоловіком (перший чоловік помер вісім років тому, коли в них було вже троє діток) поїхала на заробітки у Польщу. Як почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, сестра відразу ж вивезла до неї її дітей – найстаршій доньці 17, наймолодшому синові – 7 років. У травні вони повернулися додому, «бо ж треба було города садити – як без цього в селі?». Але склалося так, що до волонтерства вона і її сестри Віра й Надія (Люба – із трійнят), а також старша сестра
Світлана долучилися лише восени.
– Якщо відверто, – говорить жінка, – то найактивніше допомагають захисникам ті родини, яких війна торкнулася безпосередньо. Так було й у нас із сестрами. 5 серпня 2022-го зібрали ми на службу свого мобілізованого – брата Андрія Сементуха. А в жовтні, коли вже холод наступав, він подзвонив і сказав, що потрібний теплий спальник. Запевнили його, що купимо. І почули на це: «Ви розумієте – якщо купите лише мені, то я ним не скористаюся. У мене в підрозділі 25 чоловіків. Як то уявляєте – я залізу у спальник, а хлопці будуть дивитися на мене?». Зібрала я своїх сестер і питаю: «От що робити? Одного спальника Андрій не візьме, а на двадцять п’ять у нас коштів нема». А мої діти, почувши це, говорять:
«Мамо, ти вмієш через фейсбук поросят продавати, то зможеш і гроші на спальники зібрати. Зроби пост у фейсбуці».Так я й вчинила – це був наш перший збір. І успішний. Придбали ми потрібну кількість спальників вартістю 1400 гривень за кожен і відправили братові. А він нам у відповідь прислав фотозвіт, коли хлопці вже одержали їх.
А взимку Андрій подзвонив сестрам і сказав, що потрібний дрон: «Це ж наші другі очі – перед виходом на позицію запускаємо літальний апарат і вже завдяки йому знаємо обстановку – чи нема там ворожої техніки». Люба Зубрикова відкрила рахунок 6 січня, на Святвечір, а на Водохреще потрібні кошти вже були. Тоді і дорослі, й діти колядували, щедрували – й усі зароблені гроші йшли на цей рахунок.
Перш вісім жінок об’єдналися в «Облапівських волонтерочках»: до сестер долучилися сусідки (в одної чоловік воює, в другої – наречений)... Згодом інші односельчани приєдналися. Допомагають священники – отець Віталій, який служить у церкві Облап, отець Василь, котрий має парафію в Ковелі. Того дня, коли я прийшла в хату Любові Зубрикової, що стала центром їхньої групи, тут було людно. Молодички пекли смаколики, ліпили вареники, напоготові вже стояли банки із салом, гречаниками, паштетом – все те, що волонтер із села Дубове Віктор Самчук забере й повезе на передову.
При нагоді Любов Зубрикова розповіла про те, що брат Андрій улітку приїжджав в Облапи, аби забрати з ремонту свій автомобіль і перегнати на передову (цю машину навесні дав йому фермер Леонід
Самчук, але вона потрапила під обстріл і вийшла з ладу). Тоді у його житті сталася пам’ятна подія – Андрій освідчився своїй нареченій Юлі. Як не потішитися родині – життя продовжується!
Катерина ЗУБЧУК.
