Він на дотик розрізняє лозу й запросто може дати в цьому питанні 100 очок наперед багатьом колегам із досвідом, - пише газета Місто Вечірнє.
Чоловік відноситься до свого дітища, як до найкращого друга, розмовляє з лозою, хвалить її, гладить листочки, ділиться своїми радощами, мріями і турботами. І рослини завжди відповідають йому взаємністю.
У кожної людини є якесь захоплення, якому вона із задоволенням віддає весь свій вільний час. Хтось колекціонує марки, хтось – монети, а ще хтось – комах.
А для мешканця шахтарського міста Сергія Забавки таким хобі є виноград, який він вирощує вже впродовж 13-ти років в селі Заставне Іваничівського району. Народився Сергій в Петропавлівському районі, що на Дніпропетровщині в родині, де виноградарство – сімейна справа. Перед тим, як приїхати на Волинь, він відслужив в армії, працював водієм, потім шість років – прохідником у шахті. А знайомство з секретами вирощування винограду хлопець почав уже з восьми років.
-У батька було 120 різних сортів винограду, і я та два мої брати щодня отримували від нього наряд – викопати по 10 ямок під посадку саджанців, – розповідає Сергій. – А тринадцять років тому, приїхавши, до Нововолинська в гості до родичів, я зустрів свою майбутню долю Наталю, яка мешкала в Заставному. Дівчина мені дуже сподобалася, і через деякий час ми одружилися. Після весілля, маючи кілька паїв, ми з дружиною вирішили зайнятися городництвом і почали вирощувати помідори, посадили також і декілька сортів винограду. Згодом зайнялися виноградарством уже всерйоз. Поступово назбирали матеріал, сконструювали теплиці і висадили саджанці рідкісних і сучасних гібридних столових сортів, яких нині досить багато на українському ринку. Вони більш урожайні, смачніші, витриваліші, стійкі до хвороб, оси їх не їдять, у них також менше шкідників. Маємо зараз 12 гектарів землі, більшу частину якої орендуємо. 50 соток відведено під виноград: частина – у теплицях, а частина – в полі.
Урожаю там ще не було, ми лише укріплюємо корені, а наступного року укладатимемо лозу в шпалери. Зараз у нас росте тут 57 переважно гібридних сортів винограду (понад 800 кущів). Ще 15-20 сортів – у перспективі. Вони вже висаджені на постійне місце, але урожай дадуть лише на третій рік. Деякі з них ми вже скуштували, і вони нам сподобалися, а деякі доведеться перещеплювати.
Що стосується сортів, які дають урожай, то це: Чарлі, Кишмиш Велес (дуже великі, до 6кг грона), Бажена, Забава, Преображение, ультра-ранні – Рондо і Ландиш (пахне конвалією), Вальок (зі смаком груші), великоягідний Фавор, Краса Балок, Ромбік, американський Юпітер (зі смаком полуниці), дуже солодка Лідія та інші. Перші грона цього року ми зрізали вже 13 липня. Є в нас і кілька винних сортів, з яких ми теж збирали врожай, але вони плодоносять лише три роки. Звичайно, з них можна робити вино.
Та спеціаліст відразу скаже, що це не вино. Хороше вино можна отримати лише після восьмого року плодоношення. Тоді під шкіркою в ягоді накопичуються саме ті речовини, які надають напою неповторний смак. Нові саджанці ми привозимо переважно з Миколаївщини і Херсонщини, є дещо з Луганшини, а також вирощуємо з живців.
Крім виноградників, маємо цьогоріч чотири гектари помідорів, 70 соток капусти, трохи салату, кропу й іншої городини. До речі, шляхом експерименту ми визначили, що на наших ґрунтах найкраще приживаються японські сорти помідорів. Вони витриваліші, стійкіші до хвороб і нашого клімату. Для мене немає великої різниці, яку культуру вирощувати, мені цікаво все. Та виноград – це не просто хобі чи джерело прибутку. Я ним живу і можу враз побачити те, що не відразу бачить навіть людина, яка займається виноградарством уже не один рік. Наприклад, можу на дотик відрізнити одну лозу від іншої або один листочок від другого. Це тільки здається, що вся виноградна лоза однакова, але це зовсім не так.
Вона буває коричнювата, з поздовжніми смужками, пісочного, темно-червоного або зеленого кольору і т. д. Усе залежить від сорту. Так само відрізняється одне від одного й листя – кольором, формою, запахом тощо. Багато чого навчилася за ці роки і моя дружина Наталя. Спочатку вона боялася, що зріже щось не те, що потрібно, але я їй пояснив: якоїсь постійної схеми тут немає. Треба підходити до цього по-новаторському – щось придумувати, фантазувати. Якщо раніше при обрізці, приміром, формували чотири рукава, то тепер у мене їх є вісім, – показує Сергій на натягнуті з обох сторін куща дроти на яких розкинулися відгалужені від основного стовбура лози.
Старий стовбур можна потім прибрати. Урожай від цього збільшується в два рази. Все це виконується взимку. У верхній частин ( стеля) використовується шпагат, який потрібно постійно міняти, оскільки від морозу він робиться трухлявим. Правда, коштує він 600 грн., а його треба дуже багато. Словом, роботи на винограднику завжди вистачає, але я жодного дня не пожалкував, що цим зайнявся. У цьому я знайшов сенс свого життя, Він заспокоює мене, розраджує, дає натхнення і сили, поштовх до мрії.
Яка в мене зараз мрія? – перепитує, посміхаючись, Сергій. – Хотілося ще більше розширитися, збудувати нові сучасні теплиці з датчиками, вікнами, системами освітлення й поливу, де б можна було експериментувати, насадити рідкісних й більш екзотичних сортів винограду. Часто я навіть розмовляю з лозою, хвалю її, підбадьорюю, гладжу листочки, ділюся своїми турботами і планами. І рослини це розуміють й відповідають щедрим урожаєм. Цього року Велес порадував нас гроном, вагою 3,7кг.
Цікавляться цією справою і наші діти – Даринка і Артем. Наприклад, син уже починає розумітися на сортах винограду, а донька добре знає, коли і яке треба застосовувати добриво, часто мені допомагає. І це мене особливо радує. За цей час у нас з’явилися постійні клієнти.
Ранні сорти ми зазвичай реалізовували на ринку в Нововолинську, пізніші – у Львові. Звичайно, з усім цим своєю родиною важко впоратися, тому наймаємо сезонних робітників, яким виплачуємо зарплату.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Володимир-Волинському районі викопали майже половину цукрових буряків
