image
4 Вересня 2018 | 09:15

Вовчак – місце сили, духу та гарту

Уже кілька років поспіль Волинська «Свобода» відновлює урочище Вовчак – місце, де на Волині зародилася армія УПА. І дивлячись на те, що зроблено, хочеться пригадати слова останнього головного командира УПА Василя Кука, який казав: «УПА в історичному підсумку перемогла, бо тієї держави, проти якої вона боролася, вже нема і ніколи не буде».

На Вовчак вело лише дві дороги


Урочище Вовчак – колишня військова база УПА, розташована на межі Турійського і Володимир-Волинського районів, на території однойменного села. Саме село було невеличке – всього на 32 двори, майже зусібіч оточене малопрохідним болотом, яке називали «Вовчими лозами».
До Вовчака вели лише дві дороги, воно було неприступним для ворога, тому чудово підходило для підпільної боротьби. Саме тут, як пишуть історики, у 1942 році було місце постійної дислокації одного з перших підрозділів УПА, що мав назву «Січ» і підлягав головному командирові УПА-Північ – «Климові Савуру» (Дмитрові Клячківському).

У Вовчаку і прилеглих до нього лісових урочищах побудували понад два десятки приміщень - кузню, адміністративні будівлі, казарми, склади, гарбарні (там вичиняли шкіру), пекарню, різноманітні майстерні, госпіталь, корпуси підстаршинської школи. Окрім бойового вишколу, бійці (в тому числі жінки) проходили медичні курси. Навесні 1943 року тут почав діяти бойовий повстанський загін із двох сотень стрільців та чоти кавалерії. Серед вояків були також чехи, євреї, вірмени, азербайджанці і навіть росіяни (колишні червоноармійці, які втекли з фашистського концтабору у Володимирі-Волинському).
Усі спроби знищити «Січ» були невдалими, бо довкола стояли застави, добре діяла повстанська розвідка і контррозвідка, опорні пункти мали телефонний зв'язок. А після бойових операцій повстанці швидко «зникали» у недоступних для ворога місцях Свинаринського лісу…
23 січня 1944-го Вовчак оточили радянські війська та знищили його. Але упівці встигли відійти…

Радянська влада зробила все, щоб стерти пам'ять про Вовчак: багато місцевих людей репресувала і спровадила на заслання, інших після 1946 року примусово розселила по сусідніх селах. До 90-х років тут засівали поле. Мешканцям району забороняли навіть згадувати про Вовчак. Як пишуть історики, навіть на початку незалежності Служба безпеки не спускала ока з учасників патріотичних рухів, які таборували в цьому місці.
Увесь час відродженням Вовчака керує свободівець Василь Мазурик. Для нього історія відновлення історичного комплексу почалася влітку 2001-го року. Вперше прибувши в урочище, він побачив поле, заросле ліщиною, кущами, деревами, та маленький сільський цвинтар із декількома цементованими, прошитими кулями, пам'ятниками й похиленими дерев'яними хрестами. Власне, відновлення й почалося з того, що могилки загородили дерев'яною огорожею.


Згодом почали встановлювали пам'ятники з надписами, бо в урочищі є братські упівські могили, вказівники, підсипали дороги і збирали інформацію. Скульптор із Володимира-Волинського Олег Дубінчук вирізьбив чимало дерев’яних композицій. На одній із них, наприклад, – Мати-Україна проводжає свого сина упівця на боротьбу, він символічно рве кайдани, і з них падають букви СРСР.
Уже зараз в урочищі частково відкопали двохсотметрову лінію оборони з шанців й окопів. Окрім того, відновили дві криївки: одну на зразок бліндажу, щоб показати, як жив особовий склад, а друга стала музеєм-криївкою. До речі, усі експонати, які є в музеї, знайдені під час земляних робіт в урочищі.

Потурбувалися тут  і про духовний аспект – спорудили церкву. А цьогоріч  ще й реставрували хату 1906 року, в якій облаштували інтер’єр початку ХХ століття. Тож, одним словом, – глянути тут є на що!

Вовчак кличе покликом крові


Вже втретє Волинська «Свобода» наприкінці серпня проводить на Вовчаку патріотичний фестиваль. У програмі заходів – таборування, спортивні змагання та пісенний фестиваль.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В урочищі повстанської слави «Вовчак» пройшов фестиваль «Берегиня»
І навіть якщо ти у відпустці, відпочиваєш у таборі та наминаєш куліш, зварений на багатті – це не означає, що журналіст у тобі теж відпочиває. Рука звично тягнеться по ручку, а мозок надиктовує речення, адже побувати на Вовчаку і залишитися байдужим – нереально. Вовчак западає в душу та серце і невидимими нитками прив’язує до себе.
А ще він кличе покликом крові. Так можна сказати про Руслана Павлюка – мешканця села Фалемичі Володимир-Волинського району. До відродження Вовчака Руслан долучився, ставши членом ВО «Свобода», а декілька місяців тому дізнався, що його двоюрідний дід Степан Пасальський на псевдо «Голуб» був сотником у повстанській базі. Руслан зізнається, що був трохи і шокований, і приємно здивований тим, що має такого родича.

Розпочинається фестиваль шикування та виконанням національного гімну. Хвилиною мовчання вшановують загиблого у війні з російськими окупантами свободівця з Володимира-Волинського Василя Крищука.

Далі народ ділиться на команди та готується до спортивних змагань із пейнт-болу, волейболу, гри в шашки та шахи, перетягування каната та стрільби з гвинтівок. Емоції, азарт аж переповнюють, особливо це помітно під час гри у пейнт-бол та при перетягуванні каната.
 
Доки ми з сестрою роздумуємо над тим, чи не пограти нам ще й у шашки, до нас підходить голова Волинської «Свободи» Анатолій Вітів. З ним зажди цікаво порозмовляти. Починаємо про політику, обговорюємо спортивні змагання, а закінчуємо шпондером. Хто не знає – так на Львівщині називають бочок.

Поволі крокуємо Вовчаком. Пан Анатолій пригадує, що коли вони вперше почали їздити сюди, то тут майже нічого не було:
– Ще у 90-ті роки це місце притягувало патріотів, націоналісті та вояків УПА. Їх сюди на Покрову приїздило декілька десятків. Згодом «Свобода» розпочала на Вовчаку організовувати різні заходи та відновлювати повстанську базу, тож людей тепер приїздить сотні...

Анатолій Вітів каже, що коли совєти знищили Вовчак, то від нього залишилося лише декілька яблунь і дуб. Вирішили поруч із віковим та величним деревом, яке бачило часи Героїв, звести каплицю. Та коли взялися за справу, вийшов цілий, хоч і невеликий храм Всіх святих землі Української.

Показує нам братські могли вояків УПА, ділиться планами розбудови урочища та веде до хати-музею. За це літо її вдалося реставрувати, а автентичними речами з тої епохи наповнили мешканці навколишніх сіл, зокрема Ревушків. До розмови долучається голова Володимир-Волинської міської організації ВО «Свобода» Ганна Фурман. Саме її тендітні жіночі руки доводили хату до ідеалу.

– Хата багато років стояла пусткою та протікала, тому стіни та стеля були місцями чорними. Потрібно було її «мохувати» – між щілини у брусі запихати мох. Його збирали на Вовчаку, сушили і ним заповнювали щілини. Далі зі стелі та стін ледве не по сантиметру здирали старий набіл. За цим заняттям я зрозуміла, що тепер кожну господиню, яка мені скаже, що неможливо плями, які протекли, забілити, заткну за пояс. Це – можливо! Секрет полягає у поетапному нанесенні вапна: побіли раз, плями виступили – здираєш їх і ще раз білиш. Таку процедуру проводиш декілька разів – і плями зникають, - розповідає Ганна Фурман і додає, що ніколи у житті не думала, що білитиме хату. В нагоді став дитячий досвід, адже допомагала мамі при цій побутовій справі.


- На жаль, тепер культура самому будувати хату відходить у давність, та й тепер хат ніхто не білить. Але тільки зараз я відчула, наскільки ця, здавалось би, чужа хата стала мені рідною. Я відчула те, наскільки людям хотілося обороняти свою хату, адже вони її звели у буквальному сенсі своїми руками. Неможливо зробити красиву хату без вкладання в неї душі. Саме тому українці так завзято боронили рідні домівки – з ними вони боронили частинку себе.

До розпису хати у червоно-чорному стилі долучилася художниця з Турійська Оксана Марченко. І тепер на стінах хати-музею є тризуб, грона калини тощо.


Анатолій Вітів каже, що добре було би під вікном кімнати поставити бамбетель. Відразу ж перепитую, що це таке. А це, виявляється, – дерев’яний диван. Саме такі були чи не в кожній сільській хаті на початку ХХ століття.
Вовчак відтворюють дивовижні люди. Ввечері біля багаття спілкуємося з Андрієм Полячуком та Михайлом Наумчиком. Вони – це ті, хто і душу, і руки вкладають у це місце сили. Та хлопці скромно говорять про свій важливий внесок. А наступного дня на Вовчак парою коників за 19 кілометрів із села Вербичного приїде ще один будівничий – Юрій Прогонюк. І ця невелика, але згуртована ідеєю та духом вовчаківська родина на чолі з сотником Василем Мазуриком рік за роком відроджує це місце духу, сили та гарту.


Але не буває доброї господи без домашніх улюбленців. І як би не звучало це дивно, але на Вовчакові такі є. Це – собака Сем і той, кого сторонні не бачили, – кіт-дикун Норд. У Сема породи хаскі є свій господар – Юрій Прогонюк. Пес – доволі норовливий панич, як і належить благородній собаці, заздалегідь визначає, коли його господар збирається на Вовчак. Тому Сема кликати двічі не треба, він знає, де його домівка «номер два». Але не полюбляє чужинців, які голосно кричать чи жестикулюють. Його милі оченята так і манять погладити його гладеньку шерсть. Та Сем – цілковитий однолюб. Без дозволу господаря гладитись не дається...

Другий улюбленець – кіт Норд. Його кошенятком підібрав Михайло Наумчик. Розповідає, що кішку з кошенятами «людиська» викинули у ліс. Довгий час кошенят не вдавалося зловити, але одного таки впіймав. Забрав додому. Спершу кіт 5 днів просидів під дровами на подвір’ї і навіть не вилазив звідти. Клав їжу біля дров – за ніч вона зникала. І так потрохи кіт став все ближче підходити до хати, а одного разу навіть дався погладитися. Так у норовливого дикуна з’явився господар, якого дуже він полюбив. Норд тепер – нічний охоронець Вовчака, адже для полювання у нього є цілий ліс і новенька хата. Він, як справжній хижак, ганяє мишей і муркоче своєму господарю, вклавшись клубочком на його колінах. Та Норд визнає тільки своїх, а коли на Вовчаку народу забагато – живе у лісі на деревах.
На Вовчаку – особлива аура, він неповторний кожної пори року. Почерпнути справжньої сили й енергії тут до снаги кожному, хто чистий помислами, вірний ідеї та прониклий бандерівським «тризубом» Мужності, Мудрості та Шляхетності.

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити