Біля підніжжя пам’ятника Богданові Хмельницькому на Софійському майдані в Києві 22 січня 1919 року було урочисто проголошено Акт злуки Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Останнім, під чиєю булавою з’єдналися обидва береги Дніпра був Богдан Хмельницький. Відтоді минуло стільки часу, що в Україні добряче призабули, як будувати соборну державу.
Людно було на Софійському майдані. І радісно. Здавалося від посмішок зима полишила майдан і над ним зійшло сонце.
До цієї урочистості Київ святково прибрали: скрізь національні прапори і транспаранти, на балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини.
О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. На автомобілях під’їжджають члени Директорії. Військовий оркестр грає Національний Гімн.
Першим на Софійській площі вітальне слово виголосив адвокат Лев Бачинський – голова західноукраїнської делегації, віце-президент Української Національної Ради – парламенту ЗУНР:
"Світла Директоріє, Високий Уряде Української Народної Республіки! На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце ми, законні й вільними голосами нашого народу обрані представники Західньої України, а саме Галичини, Буковини і Закарпатської Руси, та доносимо Вам і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український нарід західноукраїнських земель, будучи одною кров'ю, одним серцем і одною душею з усім народом Української Народньої Республіки, власною нашою волею хочемо й бажаємо одновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Яро¬слава Мудрого, а до якої стреміли наші великі гетьмани – Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. ¬Відсьогодні Західна Україна лучиться в одне нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу".
Доктор Лонгин Цегельський зачитав грамоту Української Національної Ради від 3 січня 1919 року про злуку ЗУНР із УНР. Для представників іноземних держав документ повторно виголошено французькою. Його офіційно вручили голові Директорії Винниченкові. Потім професор Федір Швець – член Директорії – голосно прочитав її універсал про об'єднання двох українських держав в одну.
Його слухали в урочистій тиші, яку лише краяли слова:
«Однині воєдино зливаються століттями одірвані один від одної части Єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніп¬рянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Од нині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Од нині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо й щастя всього її трудового люду».
Далі з трибун на чотирьох кінцях майдану грамоту й універсал зачитували глашатаї – для народу, що зібрався. Духовенство відправило подячний молебень. Військо й делегації, що брали участь в урочистостях, зі співами й під звуки оркестрів рушили вулицею Володимирською в бік Оперного театру.
Біля будівлі Губернського земства біля будинку з номером 33 Петлюра й Винниченко зупинилися, увійшли всередину й потім показалися на балконі. Першим виступив Винниченко:
"Громадяне! Сьогодні день великого національного свята, свята об'єднаних частин, роз'єднаних нашими ворогами. Дивіться ж бережіть свою республіку від ворогів. Слава їй!"
Далі слова взяв Петлюра:
"Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати "Слава!" вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами "Слава!", коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите "Слава!", не словом, а ділом".
Зберегти ж єдину Україну у 1919 році не вдалося. Намагаючись заручитися підтримкою Польщі у боротьбі з більшовиками Петлюра обіцяв їй територіальні поступки. 24 травня 1919 року між Директорією і прем’єром Польщі було підписано таємну угоду про надання УНР «допомоги та підтримки». Згідно угоди Україна віддавала Польщі Східну Галичину та Західну Волинь. Звичайно ж, західні українці сприйняли це як зраду спільних інтересів України. Представники ЗУНР розпочали переговори з командуванням білогвардійців генерала Дєнікіна. В ці ж дні уряд Західної області УНР оголосив про відмову надалі дотримуватися Акту про злуку, а 20 грудня 1919 р. президент ЗУНР Євген Петрушевич скликав у Відні засідання уряду ЗУНР, на якому було прийнято рішення про одностороннє скасування Акту Злуки.
До липня 1919-го більшість території Західної області УНР – зайняли польські війська. Північну Буковину окупували румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині. До кінця листопада 1920 року решту території УНР здобули більшовики.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Їх труїли і підривали: ТОП-12 борців за Незалежність України
