80 років тому народився нескорений Василь Стус

6 Січня 2018 Новини

6 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині народився Василь Стус.

Про це пише “Газета по-українськи”. 

“То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – згадував про нього дисидент Євген Сверстюк.

Був наймолодшою четвертою дитиною в родині. Коли хлопчику виповнився рік, батько поїхав на Донбас на роботу. Згодом до нього приїхала дружина з двома старшими дітьми, залишивши менших на бабусю. Коли Василю було три роки, батько перевіз його до міста Сталіно – тепер Донецьк. Жили в гуртожитку.



“Там барак був тоді, а воно ходе, ходе, – згадує про сина Їлина Стус. – А я кажу: “Васєчка, синок, ти сиди”. А нас там набрали землі засівати. Я їду до кукурудзи і кажу: “Ти, синок, сиди коло хати, нікуди не йди”. А на другий день приходить старша донька Маруся зі школи й каже: “Мам, вчителька передала листок”. В ньому написано з’явиться до неї. Вона жила, та вчителька, близько.

Я приходжу раненько, бо сама їду на город, а хлопця лишаю вдома малого. Ще нема йому шість год. Має бути на Рождество. “Хто ви будете?”. Я їй сказала, що Стуса Василя мама. “А чо він босий в школу ходе?” А я кажу: “Я не знаю. Він в школу не ходе, йому шість год нема”. А він вже газету читає. Я кажу: “Я не знаю, чого він ходе в школу. Я завжди на городі, то туда, то сюда, а його оставляю за хазяїна. А чого він прийшов у школу, то я не знаю. Нащо ж ви його приймаєте?” А вона каже: “А ви знаєте, що я вам скажу, пускайте його в школу. Нехай іде”.

Про 1946-1947 роки Василь Стус згадуватиме: “Коли мені було дев’ять літ, ми будували хату. І помирав тато – з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес. Пам’ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама. Пас чужу корову – за це мене годували. Я знав, що мама голодна – і не міг їсти сам, просив миску додому, аби поїсти з мамою разом”.

“Тільки ругали ми з батьком, що він дуже книжки читати любив і його голова болить. Ну що тепер з ним робити, що в нього так голова болить. Пішов дід, купив бутилку риб’ячого жиру, давати йому по ложечці. Дає йому три ложечки на день. Це рано, як іде в школу, як прийде з школи і вечером. І він до неділі заробить. По десять копійок платить за ложечку. Він не хоче пити. Я йому приготовлю кусочок хліба і цибульки. І він привик. Випив цілу півлітру”, – додає Їлина Стус.

Сестра Василя Стуса Марія згадувала про нього: “Рано навчився грати на гітарі, опанував шахи, завзято грав у футбол. За що б він не брався, все в нього виходило. Він наче відчував, що життя його коротке, марно часу не губив, завжди був у роботі.”

Василь Стус добре вчився і закінчив школу із медаллю у 16 років. Одразу поїхав до Києва подавати документи на журналістику. Однак йому відмовили, бо виявився “занадто малим” за віком.

На факультет української філології педагогічного інституту у Сталіно його зарахували без вступних іспитів – завдяки шкільній медалі. – З другого курсу відбулося об’єднання філологічного та історичного факультетів, тож закінчив Василь Стус історико-філологічне відділення. Перед першим курсом влітку працював на залізниці, щоб заробити гроші на радіолу. Потім працював у школі і писав вірші.

З 1963-го у Києві навчався на аспірантурі Інституту літератури. За виступи проти арештів інтелігенції його почали переслідувати. У 1972 і 1980 роках засудили за “антирадянську діяльність”.

Із 47 років життя – 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.

“Жовто-блакитне море пронесло тлінні останки Стуса, Тихого і Литвина вулицею Володимирською. Близько ста тисяч людей вийшли на вулиці Києва, аби сказати: “Ми – українці! Це наша земля! Це наші герої! Ми – народ!”, – згадував письменник Володимир Шовкошитний.

Дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого перепоховали в Україні 19 листопада 1989 року. В аеропорту “Бориспіль” їхні труни зустрічали біля тисячі людей.

 





Залишити відповідь

Будьте першим!

avatar
  Підписатися  
Сповістити про