Перший заступник голови Волинської обласної ради, кандидат на посаду мера Ковеля свободівець Юрій Поліщук має що розповісти волинянам. Історик за фахом пройшов шлях від вчителя звичайної сільської школи до високої державної посади. Однак залишився простою людиною та зберіг природню щирість, вміння радіти життю і віру у себе та у людей. Інтелігент із управлінським досвідом державної служби, люблячий чоловік і хороший батько, спортсмен та поціновувач книг, – риси, які гармонійно поєднуються в політика, який претендує на крісло очільника міста залізничників.
– Юрію Петровичу, де пройшло Ваше дитинство?
– Моє дитинство пройшло у селі Скулин Ковельського району. Хоча народився я у селі Облапи, проте з 5-ти років проживав у Скулині. Навчався у сільській школі. Ріс серед країв, де колись жила Леся Українка та зароджувалася УПА. Дітьми бігали у лісах, бували на озері Нечимне. Це були роки, проведені поруч з мальовничою волинською природою. Пригадую цікавий спогад з тих часів. Одного разу журналісти їхали на озеро Нечимне. Побачили мене і попросили показати дорогу. Це була зима. Я зайшов в автобус. А це були люди ліричні, назвали мене справжнім Лукашем. Від такого порівняння я мало крізь підлогу автобуса не провалився. Правда, журналісти до озера так і не змогли доїхати через погану дорогу. Проте назад з ними я вже їхати відмовився.
– Ви – історик за фахом. Чому обрали цю професію?
– У старших класах в мене було два основних вподобання: історія та фізична культура. Я робив вибір між цими двома спеціальностями. Думав, на який факультет поступати. Чому фізкультура? Це пов’язано з тим, що великий вплив на мене мав вчитель фізкультури В’ячеслав Вікторович Ліневич, на жаль, нині покійний. Цей наставник залишив у моєму житті яскравий слід, запалив бажання займатися спортом та працювати над собою. Але любов до історії все-таки перемогла.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юрій Поліщук: Ковель – серце Волині. Наша мета – щоб серце області функціонувало на повну потужність
– Як воно – бути вчителем?
– Ще на останньому курсі історичного факультету Волинського університету імені Лесі Українки я почав працювати вчителем у своїй рідній школі в селі Скулин. Провчителював там 5 років. Пригадую цікавий епізод того часу. Мій друг, який потім став кумом, якось каже: що там тої роботи – поговорив-поговорив і зарплату отримав. Але насправді не зовсім так. Після перших уроків виходив із класу з мокрою спиною. Працювати вчителем – відповідально і доволі непросто.
Поділюся ще одним епізодом, який запам’ятався. Учениця, яка пізніше закінчила Дніпропетровський університет з червоним дипломом, в 11 класі задала мені таке питання: Юрію Петровичу, от ми вчимося, стараємося, але ж ми нікуди не поступимо. Бо в наших батьків немає грошей. Це питання поставило мене у ступор. Я дійсно не знав, що відповісти дитині. Корупція у вищій освіті тоді переживала добу розквіту. Потім з’явилося ЗНО. І це значно розширило доступ до вищої освіти для талановитих дітей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗНО має залишитись єдиним інструментом вступу у вищі навчальні заклади, – перший заступник голови Волиньради
П’ять років я працював учителем. Потім отримав призначення на посаду директора Бахівської школи. Там також пропрацював 5 років. У мене залишилися чудові спогади про цей період життя. З колишніми колегами по роботі досі підтримую дружні стосунки.
– Що привело Вас у політику?
– Коли почав працювати вчителем, нам півроку не платили зарплати. Було дивно спостерігати таку картину: вчителі, і не лише вони, – виживали хто як міг, а поруч керівники митниці за одне літо будували по два нових особняки. Я почав ставити питання: а чому так? Працюємо на одну державу. Невже робота прокурорів і митників набагато важливіша за роботу вчителів, лікарів? Внутрішнє прагнення справедливості, напевно, і привело мене у політику.
Крім того, я переконаний, що освітяни мають бути політично активними і брати участь у громадському житті. Бути в авангарді. Мати свою точку зору, а не плисти за течією. Наведу приклад з історії: багато керівників УПА та ОУН на Волині – це колишні вчителі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Вовчаку помолилися за Героїв України (ФОТО)
– Ви – член команди ВО «Свобода». Чому серед великої кількості політичних партій обрали саме цю політичну силу?
– Скажу відверто: «Свобода» – не перша моя політична сила. Певний час я був у «Батьківщині», але згодом мої шляхи з нею розійшлися. У 2009 році я познайомився зі свободівцями. Мені дуже сподобалися люди, відносини всередині партії. Найбільше мене приваблює у «Свободі» її ідейність і щирість – те, чого немає в інших партіях.
Мені важко уявити, як можна народитися в Облапах, значну частину життя прожити у Скулині і не бути націоналістом. Думаю, це закладено генетично.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юрій Поліщук: Ідея має значення
– Перейдемо до особистого. Розкажіть про Вашу сім’ю.
– У мене чудова сім’я, чудова родина. Слава Богу, сьогодні живі мої батьки і батьки моєї дружини. Хочу, щоб так було ще довго. Я маю прекрасну дружину Таню, яка працює медичною сестрою. Вона не раз жартує: в тебе багато записів у трудовій книжці, а у мене – лише один. Маю двох чудових синів. Старший Олександр у цьому році закінчив магістратуру Львівського університету імені Івана Франка на юридичному факультеті. Вже працює у Львові юристом у приватній фірмі. Менший Дмитро цього року закінчив гімназію у Ковелі і став студентом Київського університету імені Тараса Шевченка. Вступив на історичний факультет.
– Знаю, що Ви любите читати книги. Який Ваш улюблений жанр?
– На мої книжкові уподобання вплинула моя професія. Крім того, що я історик за фахом, я також люблю читати історичну літературу. Це мемуари, зокрема про революційні події в Україні сторічної давнини, книги про певні періоди та події української і всесвітньої історії. Читав твори, есе, листи та публіцистику сім’ї Косачів: Олену Пчілку, Лесю Українку, Михайла Обачного. Останнім часом припала до душі мотиваційна література. Зокрема, серйозний вплив на мене справила книга «Народжені бігати» Крістофера Макдугала. Це шикарна книга про величезні людські можливості, яка також додає мотивації для заняття спортом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Реалізувати потенціал Ковеля можна лише у тісній співпраці з навколишніми громадами, - Юрій Поліщук
– Як проводите вільний час?
– Не так багато його маю. У Луцьку люблю просто прогулюватися після роботи. Згадую місця «бойової навчальної слави», різні моменти життя та юності. Вранці намагаюся регулярно бігати. Спочатку бігав на стадіоні, зараз – у парку. Коли працював у галузі освіти, то займався туризмом. Маю однодумців, із якими ходили у туристичні походи. Декілька років назад з однопартійцями з Ковельської міської та районної «Свободи» організували триденний маршрут із двома ночівлями, який зв’язав два центри повстанського руху в нашому краї. Ми вирушили зі Скулинських лісів і прокладали шлях на Вовчак через лісову місцевість.
– На якій історичній події минулого Вам хотілося би побувати?
– Я б із задоволенням перенісся у 1943 рік. У Скулинський ліс. Зараз шукаю матеріали про цей історичний період у житті мого рідного краю. Якби Скулинський ліс вмів говорити, він би дуже багато цікавого розповів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Волині свободівці завітали до оселі зв'язкової, аби привітати зі святом (ФОТО)
– Поділіться найяскравішим моментом Вашого життя.
– Це було у 2014 році. Безумовно, той рік назавжди увійшов в історію. Але я зараз не про Революцію гідності чи початок російської агресії проти України, а про особисте. Я сидів із старшим сином біля комп’ютера. Ми відкривали результати ЗНО з історії. Коли він відкрив листа, запала мертва пауза. Син дивиться, я дивлюся. Потім – він на мене, я на нього. Потім – знову на монітор. А там на екрані результат тесту з історії – 200 балів! Це така мить, яку я ніколи не забуду. У Волинській області тоді це був єдиний такий результат. До речі, молодший син у цьому році склав ЗНО з історії на 198 балів.
– Що допомагає Вам долати проблеми та рухатися вперед?
– Віра у себе. А ще – в складні моменти життя, коли здається, що терпіти вже немає сил, у мене під календариком є особливий вірш-мотиватор. Він зі мною постійно, ще з часів роботи в школі села Бахів. Це вірш Редьярда Кіплінга «Синові» у перекладі Василя Стуса. Його рядки повертають віру у себе і розуміння, що сила волі здатна долати усі труднощі.
Спілкувався Петро Герасименко
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З ініціативи депутата від ВО «Свобода» Юрія Поліщука Волиньрада виступила на захист вимог підприємців
