Обожнювачі глобалізації накидають університетам України обов’язковість так званої інтернаціоналізації освіти і науки. Хоча від самого терміну «інтернаціоналізація» тхне ідеями комунізму, та глобальною лівизною й неомарксизмом.
Зрештою, Україна вже пережила радянську інтернаціоналізацію, яка була за змістом тотальною русифікацією, пропагандою безбожництва, змішуванням народів, штучним переселенням, наданням різноманітних привілеїв чужинцям над українцями та моральною деградацією суспільства. Її світоглядно-ментальні, мовно-культурні, духовно-психологічні, економічні й інші негативні та вбивчі для української нації наслідки пожинаємо до нині. Зокрема російсько-українська війна та окупація московією частини України – це теж наслідок минулої спланованої інтернаціоналізації.
Чи усвідомлюють нинішні прихильники інтернаціоналізації її наслідки для сучасної й майбутньої Української Держави?
Чи в найближчому майбутньому приїдуть до українських вишів на навчання поляки, чехи, литовці, хорвати, болгари, словенці, естонці, словаки, італійці, німці, іспанці, ірландці, англійці та інші представники європейських народів?
Було б добре, якби вони приїхали. Але цього не буде.
Згідно задуму інтернаціоналістів наповнювати українські виші мають представники з африканського та азійського континентів. І то, не найкращі за успішністю, бо вони поїдуть до США та західної Європи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Понад 50% українців не підтримують обов’язкову COVID-вакцинацію (ОПИТУВАННЯ)
Хто відповідатиме за майбутні расові, етнічні, релігійні, культурні, приватновласницькі та інші конфлікти, які стануть складовою нашого життя в українських містах, що є освітніми центрами України?
Хто відповідатиме за демографічні наслідки для України, за змішування народів, за втрату робочих місць українцями на своїй землі?
Хіба аналогічний досвід багатьох країн Європи нічого нас не навчив?
Чи потрібна українським вишам міжнародна взаємодія?
Так, однозначно потрібна.
Вона завжди була і є.
Але не у форматі інтернаціоналізації, а в формі міжнародної освітньої та наукової співпраці.
Яка відмінність між інтернаціоналізацією і міжнародною співпрацею?
Вона очевидна.
Міжнародна освітня й наукова співпраця заснована на добровільності, і є правом – ЗВО, чи науковця, чи студента здійснювати таку співпрацю на взаємовигідних умовах сторін виходячи з національних інтересів (демографічних, соціальних, ментально-культурних, релігійних, економічних тощо) та інтересів вишів, наукових шкіл, окремих науковців, окремих освітніх програм тощо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чиновник Волинської ОДА, якого підозрюють в розтраті 1,2 мільйона гривень, не з'явився до суду
Пропоновані стратегії інтернаціоналізації науки і освіти засновані на примусі та обов'язку для освітян і науковців на основі штучних уніфікованих норм, правил, стандартів, які мають ідеологічну лівацьку складову, ігнорують національну ідентичність українців, нав'язують толерацію до чужих примх і аморальних збочень, звужують рівень використання державної (української) мови в освітньому процесі та наукових публікаціях, спрямовані на примусове збільшення частки іноземних студентів і аспірантів невідомого походження тощо.
Штучна інтернаціоналізація встановлює чужі (комусь вигідні і надумані) вимоги для українських освітян і науковців, обов’язкові планові показники (зменшення кількості публікацій українською мовою, збільшення чисельності іноземних фахівців серед ННПП (керівників аспірантів із іноземних установ), що зменшує кількість робочих місць для українських вчених)), а також жорсткий контроль за їх виконанням, нав’язує примусові тематики досліджень та обов’язковість – запитів на міжнародні колективні й індивідуальні гранти, наукові публікацій і викладання дисциплін іноземною мовою, збільшення частки захистів своїх дипломних проєктів українськими громадянами іноземною мовою, тренінгів з інтернаціоналізації тощо.
Стратегії інтернаціоналізації не встановлюють жодних зобов’язань перед іноземцями, які прибуватимуть до України, стосовно їхньої пошани і поваги до культури, мови, звичаїв, християнських традицій, норм поведінки українського народу тощо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У пошуках винуватця (крайнього) не розділяйте владу на теперішню та минулу, бо усі ці підвищення - це схема одного безкінечного процесу
Відтак інтернаціоналізації освіти і науки для України – це стратегії новітньої меншовартості українців, пристосуванства, приниження національної гідності та сировинного (інтелектуально-знаннєвого) придатку для розвинених країн світу.
Водночас міжнародна співпраця ЗВО є добровільним природним процесом виходячи із потреб, бажань та інтересів її учасників.
Українським освітянам і науковцям (особливо, міністрам, керівникам та членам вчених рад ЗВО) потрібно бути пильними, добре усвідомлювати національні інтереси України та свою персональну відповідальність за її сучасний та майбутній розвиток. Пам’ятати, що приховане зло завжди приходить із щирою посмішкою та благими намірами, а реальність життя завжди карає розплатою за зраду та антинародні вчинки.
Історія України це підтверджує.
Так! Добровільній і взаємовигідній міжнародній освітній та науковій співпраці.
Ні! Диктатурі інтернаціоналізації освіти і науки.
Йосиф СИТНИК,
доктор економічних наук, завідувач кафедри менеджменту персоналу та адміністрування, доцент Інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка», член ВО «Свобода»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ковельські посадовці сперечалися, хто повинен відремонтувати дорогу
