Сучасна Україна як суверенна держава має дві напасті, якими є фактична влада олігархів та імперіалістична Росія. Дії першої – спрямовані на самозбагачення через майже монопольне використання ресурсів держави. Друга – прагне асимілювати українців до рівня етнічних росіян та відновити імперію «русского міра».
Відгук на публікацію «Боротьба нанайських хлопчиків»
Визначальна системотворча причина згаданих напастей та задавненого «ходіння більшості громадян України по муках земних» має цілком духовний зміст — незрілість української нації, що виявляється у відсутності «чуття єдиної родини» у переважної більшості громадян України; відсутності згоди щодо спільних потреб, героїв, інтересів, цінностей і смислів; дуже низького місця української ідентичності та національної самооцінки в драбинці ідентичностей та самооцінок багатьох етнічних українців; відсутності «імунітету» до ворожої пропаганди та ідеологічного програмування; «волячої» толерантності (терплячості) до знущань із боку колишніх колонізаторів, олігархів, олігархічної системи державного управління.
Ідеологія націоналізму вже більше за четверте століття активно діє на території Европи; за цей час вона зруйнувала більшість імперій, витворила національні держави на етнічних землях, які стали успішними й заможними. Основною причиною відставання української нації в своєму розвитку до самодостатності є асиміляційна політика колишніх колонізаторів, які успішно впроваджували політику «батога й пряника» стосовно етнічних українців, довготривале застосування якої занадто понівечило соціальну психологію багатьох етнічних українців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Націократія чи тоталітаризм?
Затурканим «ватникам» України, які живуть на багатій землі українській, які є ніби розумними й працьовитими, притаманна пасивність («якось воно буде», «ми нічого не можемо змінити», «какая разница», «а нам все равно», «лиш би не було гірше», «лиш би не було війни») та нерозумний непродуктивний індивідуалізм («моя хата скраю», «своя сорочка ближче до тіла», «кожний за себе, а один Бог за всіх», «якщо не зможу з’їсти, то понадкушую», «де два українці, там три гетьмани»). Така нерозумна життєва філософія не мотивує турбуватися про ближнього, не спрямовує до єднання, шкодить не лише самому її носієві, а й більшості громадян України і розбудові держави Україна, оскільки робить український електорат ворогом самому собі, про що свідчать результати всіх українських виборів. Пасивна та індивідуалістична життєва філософія спричиняє вчинки, які роблять її носіїв не самодостатніми й бідними, виштовхують на закордонні заробітки.
Творцем продуктивних соціально-політичних та соціально-економічних перемін будь-якої великої уявної спільноти є еліта, яка складає пасіонарну меншість, але яка веде за собою більш пасивну більшість. В Україні ситуація з елітою досить загрозлива, оскільки до влади громадяни обирають своїх ворогів, які їх пограбували несправедливою «прихватизацією» і ще будуть грабувати ринком землі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Так званий ринок землі виявився аферою, - Тягнибок
Як свідчить новітня історія Европи, дійсними творцями будь-якої нації і національної держави є націоналістична еліта, оскільки спочатку потрібно творити згуртовану уявну спільноту, якою є нація, а вже потім ця нація досягне успішної національної держави, в якій її громадяни будуть жити самодостатньо та заможно. В Україні довготривалими зусиллями колонізаторів дійсних націоналістів електорат не вибирає до влади, але українці стануть паном-господарем в Україні і пересічні громадяни заживуть заможно лише тоді, коли приведуть до влади дійсних українських націоналістів рівня Степана Бандери і Романа Шухевича, які пасіонарно служитимуть українським інтересам, цінностям і смислам та заради рідної нації здатні пожертвувати всім, що мають.
У здійснені стратегії «розділяй і володій та грабуй» у якості антагоніста і гальма в становленні титульної української нації паном-господарем в Україні агресивно виступає більшість етнічних росіян, які формально втратили становище панівної нації в Україні. Імперіалістично налаштованих етнічних росіян, які після анексії Росією Криму та окупації нею Донбасу складають не більше десяти відсотків населення України, потужно підтримує більшість російськомовного «населения» з етнічних українців, в складі якого «малороси» інерційно прагнуть наблизити своє переживання ідентичності до колись панівної і престижної в Радянському Союзі російської ідентичності, а «совки» з ідентичністю уявного «радянського народу», який жив колись російською культурою і наближався до переживання російської ідентичності, переживають ментальну ностальгію за втраченим Радянським Союзом, де їм мариться щасливе життя.
Більшість етнічних росіян, «малоросів» та «совків» переживають незалежну Україну як «злодія», який вкрав їх «щасливе» життя в Радянському Союзі, та краде їхню «престижну» ідентичність, яка позбавляла їх тягаря свободи вибору та відповідальності за державну політику і за власне життя, робила їх «гвинтиками» державної машини, але наділяла їх перспективою стабільного існування в бідній, тоталітарній, авторитарній, патерналістичній державі, мілітарної могутності якої боявся світ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Офіс Зеленського погоджує важливі кадрові питання з Московським патріархатом, – ЗМІ (ВІДЕО)
З доби Переяславської ради неспинно відбувається боротьба европейської української цивілізації з євроазійською російською цивілізацією, яка в наш час набрала характеру боротьби ідентичностей у всіх площинах буття громадян ніби незалежної України. Анексія Криму Росією та сучасна російсько-українська війна є всього лише кількома проявами віковічного агресивного наступу євразійської російської цивілізації на европейську українську цивілізацію і в цій споконвічній борні велика частка російськомовних громадян України діють у якості «п’ятої колони» російського імперіалізму, який прагне знищити українську ідентичність та ліквідувати українську державність. У духовній боротьбі за буття української нації українську ідентичність держава Україна не захищає, що змушує здійснювати цю місію найбільш національно свідомих українців.
Демократія та лібералізм здійснюють над «малоросами», «совками» та «ватниками», які складають велику частку українського електорату «злий жарт», завдяки якому у владних верхах України досі присутня впливова «п’ята колона», яка здійснює олігархічну та проросійську політику, котра прищеплює громадянам України безпорадність в пошуках дійсних причин слабості України та зубожіння великої частини її населення. Великою мірою задавнене існування згаданої «п’ятої колони» російського імперіалізму в Україні тримається на носіях російської мови та прихожанах Московського патріархату, який примаскував своє вороже українській нації та державі Україна нутро облудною назвою «Українська православна церква», хоча нічого українського, крім хіба що назви, ця церква не має і не сповідує.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Митрополит МП Онуфрій виступив категорично проти української мови в богослужінні
У всіх православних державах, за винятком пострадянських України, Молдови та Білорусії, існує своя єдина помісна церква. Православна ідентичність мирян Московського патріархату в Україні перебуває у внутрішньому конфлікті з українською національною ідентичністю і надто часто її перемагає. «Українська православна церква» Московського патріархату де-факто є політичною організацією, яка бореться за владу над православними християнами України, спрямовуючи їх на служіння національним інтересам імперіалістичної Росії.
На відміну від республік Прибалтики, які надавали своє громадянство лише особам із володінням державною мовою, Україна демократично та ліберально надала своє громадянство всім громадянам колишньої УРСР – і тепер втратила Крим і частину Донбасу, де носії російської мови, в своїй переважній більшості, плекають російську ідентичність та прагнуть бути громадянами Росії. Україна досі демократично і ліберально «як дурень з торбою» носиться із статусом російської мови, котра, наперекір фактичній російсько-українській війні, агресивно володіє більшою частиною інформаційного простору України, витісняє українську мову в побуті багатьох міст України, домагається становища другої державної мови. Громадян України та її владу ніяк не навчив приклад Білорусії, де агресивна російська мова у якості другої державної майже цілком витіснила із вжитку білоруську мову. В умовах України демократія та лібералізм досі цілком і повністю працюють на олігархів та на імперіалістичну Росію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Атака на мову збігалась у часі з обвалом рейтингу Зеленського і його партії, – депутат Волиньради
Започаткована Кучмою, укріплювана Ющенком, Януковичем, Порошенком і Зеленським олігархічна система влади тримається на вічно успішній стратегії «розділяй і властвуй та грабуй» та результативній тактиці «держи злодія», які плекає «четверта влада» у вигляді засобів масової інформації, котрі майже цілком належать космополітичним і проросійським олігархам та їм служать. Олігархи приватизували в Україні не лише майже всі матеріальні багатства, а й владу та її політику. «Помаранчева революція» та «Революція гідності» не стали дійсними революціями, які радикально змінюють систему державного управління і розподіл матеріальних благ серед громадян держави; вони лише укріпили олігархократію, оскільки за спиною обох Майданів олігархи успішно знаходили згоду стосовно наступної «команди» при владі та через належні їм засоби масової інформації і адмінресурс відповідно програмували електорат.
Пересічні співучасники Майданів заперечували олігархократичну систему, але не мали плану її злому, не мали кадрових сил для цієї роботи, тому ними олігархи «витерли свої чоботи». Для дійсних революцій в Україні потрібна націоналістична ідеологія у провідної меншості та її емоційна підтримка більшістю учасників протесту. Режим післямайданної «команди» Порошенка і режим післяпорошенкової «команди» Зеленського є ментальними «братами-близнюками»; у них одна мета ― служити олігархам і кріпити олігархократію, не забуваючи при цьому про власне збагачення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський призначив ексзаступника адміністрації Порошенка головою Служби зовнішньої розвідки
Практично всі правлячі в Україні партії були і є олігахічними проектами, в яких відсутня будь-яка ідеологія, крім служіння олігархам і турботи про власне збагачення. Ні одна правляча партія та ні один президент України не ставили за мету формування української титульної нації як пана-господаря в Україні по тій простій причині, що, згідно Конституції України, «джерелом влади є народ». Який, будучи у згоді і маючи переживання єдиної ідентичності та національної гідності, не допустить грабунку національних багатств олігархами, приватизації ними влади та її політики, тому всі зусилля олігархократична система спрямовує на недопущення розвитку національної самосвідомості українців як титульної нації.
Клич Порошенка «армія, мова, віра» цілком відповідає напрямку на формування української нації через розвиток поваги до української ідентичності, але ці величні гасла постали лише в кінці президентської каденції Порошенка для приваблення патріотичного електорату; вони для «команди» Порошенка були і є маскою, яка приховує служіння нею олігархічній системі. Використання націоналістичних гасел «Слава Україні!», «Слава нації!», «Україна понад усе!» є всього лише «димовою завісою», яка приховує брехливу олігархократичну сутність Порошенка та партії «Європейська солідарність», оскільки вони мали повноцінну каденцію в п’ять років для перетворення цих величних закликів у реальність, але цього не відбулося.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Доброволець розніс Порошенка через використання його пісні «Добровольці Божої чоти» на мітингу
Базовим електоратом ментального Порошенкового «брата-близнюка» в служінні олігархам Зеленського є «ватники» зі світоглядною позицією «какая разница» стосовно національної ідентичності, національної самооцінки, української мови і української помісної церкви. У партії Зеленського «Слуга народу» відсутня ідеологія як задум успішної прийдешньої реальності України; вона є різношерстним «Слугою олігархів», а її владні члени є некомпетентними в державному управлінні. Режим Зеленського нічим не різниться від режиму Порошенка відносно служіння олігархам; він ламати олігархократичну систему не буде, а вона є тупиком для розвитку України та джерелом зубожіння абсолютної більшості її громадян.
Ознакою зрілої титульної нації як «великої особистості» є любов до власної культури, активне переживання національної ідентичності, національна самосвідомість, адекватна національна самооцінка, «імунітет» до ворожих впливів, нетерпимість до зневаги національних інтересів і смислів, а ознакою національної пасіонарної еліти є послідовне відстоювання і втілення у реальність національних інтересів, цінностей та смислів. Цього за «командами» і режимами Порошенка і Зеленського не спостерігалось і ніколи не буде спостерігатися, а це свідчить про те, що громадяни України досі послідовно вибирали до влади своїх ворогів, котрі збиткувалися і далі будуть збиткуватися над ними, приводячи їх до зубожіння та виштовхуючи на чужоземні заробітки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юрій Поліщук: Ідея має значення
Замкнене коло прищепленої національної безпорадності розмикається приходом до влади дійсних українських націоналістів (чого на українському електоральному видноколі ще не видно), які зроблять буття українцем престижним для пересічного громадянина України та будуть послідовно втілювати у реальність національні інтереси та смисли, що зробить українську націю зрілою до буття титульною нацією як паном-господарем в рідній країні, Україну самодостатньою і сильною державою, а життя громадян України заможним та успішним.
Олексій КОЛІСНИК,
кандидат психологічних наук, доцент кафедри фізичної реабілітації та соціального забезпечення Луцького інституту розвитку людини університету «Україна», спеціально для «ВолиньUA»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ліві радикали знищують Західну цивілізацію
